Уже півроку минуло, відколи Андрій втратив зір та частини рук. Фото: Костянтин Сова За п'ять років активного й цікавого життя ще зовсім юна сімейна пара вперше надовго розлучилася з початком великої війни — і ця розлука цілковито змінила їхнє життя. У перший день повномасштабного вторгнення Андрій відвіз кохану до рідних в центральну Україну, а згодом — за кордон, інформують "Вікна" з посиланням на Івано-Франківську обласну клінічну лікарню.
"Я то приїздила до нього, то поверталась назад. Загалом ми були на відстані майже півтора року", — розповідає Аліна.
На запитання, як їй вдається триматися, Аліна відповідає:
"В мене все добре. В мене є Андрій — і він мене підбадьорює".
В її очах та усмішці максимум ніжності, концентрації та уважності. Стільки, що точно вистачить на двох.
Дотепний, цікавий, харизматичний та з гострим аналітичним розумом киянин Андрій Смоленський до війни працював антикризовим менеджером у великих міжнародних корпораціях. Свій талант він реалізовував у професії, потім — на фронті, а нині він переповідає, що коли до нього дзвонять побратими, то відрекомендовується: генерал Безрученко слухає. А тоді, як діючий командир підрозділу, ще трохи радить їм, як ефективно здійснити ту чи іншу операцію зі знищення ворога. Втім розуміє, що зовсім скоро його досвід "вже не буде релевантним для армії".
Андрій розповідає багато цікавого про своїх побратимів, міркує та аналізує, що може допомогти нашому військові знищити ворога. І дуже хоче, аби якнайшвидше з'явилися технології, які допоможуть відновити зір:
"Кажуть, що за шість-десять років винайдуть біонічні протези ока. Тож було б добре знову побачити цей світ. Принаймні чорно-білим", — каже Андрій.
В обласній клінічній лікарні наприкінці жовтня в рамках міжнародної місії військового Смоленського оперували канадські реконструктивні хірурги. Нині він тут проходить реабілітацію.
