Жінка в максимально короткі терміни (3,5 місяці) створювала роботу, аби встигнути до ювілею о. Григорія Мороза «Вікна» поспілкувалися з калуською майстринею Марією Проскурник, яка не уявляє свого життя без вишивки.
Марія Проскурник народилася в селі Трибухівці Бучацького району, що на Тернопіллі. В Стебнику, що на Львівщині завершила навчання в професійно-технічному училищі на інженерній спеціальності. Відтак успішно закінчила ще й технікум в Могилеві-Подільському. У 1971 році жінка разом з чоловіком та дітьми переїхала до Калуша, де 42 роки пропрацювала електромонтажником контрольно-вимірювальних приладів.
Вишивала майстриня завжди. Спочатку створювала подушки, рушники, серветки, скатертини. Згодом сподобалося вишивати образи. Всього Марія Дмитрівна вишила 26 ікон, які віддала в різні храми та просто в подарунок рідним, близьким.
Вишиває поважна калушанка завжди з молитвою, тому, каже, завжди вистачає терпіння та натхнення.
«Деколи вишивка не йде, тоді я молюся «Отче наш» і далі продовжую працювати», — зазначає Марія Проскурник.
В роботі майстриня завжди дотримується порядку: голки, нитки за відтінками розсортовані по папках, щоб було все під рукою. Вишивку старається зробити близькою до ідеалу, тому, якщо в роботі щось не подобається, то одразу переробляє.
Схеми для вишивання найчастіше купує в магазинах, іноді знаходить в Інтернеті або ж дають знайомі. Марія Дмитрівна зізнається, що не може жити без вишивання, тому поки Бог дає зір — буде займатися улюбленою справою. Коли довго не тримає голки з ниткою в руках, відчуває внутрішній дискомфорт.
«Я зранку встала, попила чаю і зразу сіла вишивати, бо не вишивала аж чотири дні», — пригадує пані Марія.
Поважна калушанка розповідає, що вже багато років відвідує Собор Святих Землі Української ПЦУ. Жінка завжди активно брала участь у житті парафії: висаджувала квіти, прибирала біля храму, допомагала організовувати поїздки, вишивала (скатертини, хустинки), колядувала від церкви разом з іншими парафіянами.
До 75-ліття настоятеля собору, митрофорного протоієрея о. Григорія Мороза майстриня, заручившись підтримкою інших парафіянок, вишила священнику портрет. Схему розробили в одному із калуських магазинів. Розмір роботи — 60×40 см. Жінка в максимально короткі терміни (3,5 місяці) створювала роботу, аби встигнути до ювілею о. Григорія Мороза. Іноді доводилося витрачати по 10 годин в день.
«Останні два тижні вишивала цілими днями», — розповідає парафіянка.
Калушанка задоволена собою, що змогла вишити такий портрет. Каже, що й священник оцінив її старання.
«Отець був здивований. Гарно сприйняв ідею. Це буде хороша пам'ятка для дітей та внуків», — зазначила Марія Проскурник.
Також майстриня почала вишивати фелони. Так, два з них вже передала в Підмихайлівський монастир, а інший — виготовила для о. Григорія Мороза.
Настоятель собору у коментарі «Вікнам» зізнався, що був приємно вражений таким подарунком. Однак вважає, що не заслуговує на нього.
«Зараз більша традиція вишивати ікони. Якоюсь (певною) мірою ставлюся критично, бо я не люблю цього, але, шануючи талант пані Марії, наважився прийняти та подякувати. Це дуже велика праця. Я не заслуговую на такий подарунок, але людина стільки вишила, доклала стільки зусиль... Я їй щиро вдячний за це. Це буде зберігатися як її доробок, прояв таланту. Поки ця робота в мене вдома, але планую забрати її в храм і він буде зберігатися як пам'ять не про мене, а про талант Марії. Пройде час і на наше місце прийдуть інші й це буде відбитком того, чим ми жили».
Священник зазначив, що з особливим трепетом ставиться до вишивки, яка була в його житті.
«З дитинства пам'ятаю дівчат, які вчили вишивати, гаптувати. Пам'ятаю рушники на образах, подушки — все було вишите руками жінок. Ми в школі, в 60-ті роки, за радянської влади одягали вишиті сорочки та з хором їздили до району, де постійно здобували друге місце», — пригадав настоятель храму.
Ірина БОРАЧОК, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер