Хлопці брали участь в боях на Луганщині, зокрема, за Тошківку Хлопці народились у селі Небилів на Івано-Франківщині: Василь Тичковський — 18 липня 1990 року, Роман Пулик — 26 січня 1994 року. Жили, як усі, мали сім'ї, їздили за кордон на заробітки (Роман, між іншим, якийсь час працював у Росії на буровій платформі) — поки не прийшла війна.
Про це на Facebook-сторінці написала військовослужбовиця Олена Білозерська.
Василь Тичковський мав двох братів і сестру і походив з родини, яка не одне покоління воювала з росіянами.
"Прадід Василя 1895 року народження воював проти "ор*ів", був у них у полоні, прожив 90 років. Мого тата у 1943 році німці забрали остарбайтером", — розповідає Ігор Тичковський, батько.
Підлітком Василь працював на пилорамі, пізніше на буровій у Харкові, а далі виїхав на заробітки до Чехії, де працював зварювальником. Приїхав на хрещення молодшої доньки, коли їй виповнилося три місяці. За кордон вже не повернувся - пішов на фронт.
"Він казав: Ти не розумієш. Треба йти. Як не піду я, то не підуть другі та треті. А росіяни прийдуть сюди. Я не дозволю, щоб вони знущалися з тебе та дітей", - згадує дружина Надія.
На фронті Василь був другим номером кулеметника. Завжди мав при собі малюнок і браслет-оберіг, які зробила його старша донька Вероніка.
Роман Пулик і дві його старші сестри, Тетяна та Віра, росли без батька: він загинув, коли Рома ще не народився. Матері було дуже важко самій підіймати трьох дітей, і Рома рано став чоловіком у хаті, головою сім'ї, опорою мамі й сестрам. Як і Василь, ще підлітком пішов працювати. Був веселий, енергійний, захоплювався волейболом. Понад усе любив свою родину, був дуже працьовитий, "рукастий", нікому не відмовляв у допомозі.
У 20 років Роман зустрів своє кохання й одружився. У шлюбі народилися три донечки. У квітні 2022 року, коли його дружина була вагітна третьою дитиною, Роман, разом з друзями й односельцями Василем Тичковським і Петром Сенюком, пішов добровольцем до ЗСУ. Служив гранатометником. Він знав, що в нього знову має народитися донька, і попросив назвати її Вікторія — Перемога. Вона так і не побачила тата...
Хлопці брали участь в боях на Луганщині, зокрема, за Тошківку, тоді вони не мали змоги зв'язатися з близькими майже місяць, і після 46 днів боїв дивом вийшли з оточення. Потім їх перекинули на Херсонський напрямок.
Загинули Василь і Роман 30 серпня 2022 року, під час звільнення Херсонщини, в селі Сухі Ставки, від мінометного обстрілу. Роман помер від поранень на руках у побратимів, тіло Василя пролежало на полі бою 4 доби, аж поки третій їхній друг, Петро Сенюк, разом з іншими хлопцями не зміг його звідти забрати. У Романа залишились мама, дві сестри, дружина Наталя і три донечки: Карина, Філомена і Вікторія, найстаршій з яких зараз 9 років. У Василя — батьки, два брати та сестра, дружина Надія і дві доні: 11-річна Вероніка і Софійка, якій зараз ще немає двох рочків.
Романа поховали в рідному селі Небилів, а Василя, за бажанням дружини, — в її селі Дуба неподалік, де вони мешкали після одруження. Близькі пропонували їй поховати чоловіка на його малій батьківщині, аргументуючи це тим, що вікна її хати виходять на цвинтар, і їй буде морально тяжко. Але Надія каже:
"Я ввечері йду пізно до нього і мені здається, що він зі мною. І від цього відчуття стає так тепло".