Богдан Кручак під час виконання бойових завдань на Донеччині. Вічна пам’ять Героєві! У будинку сім’ї Кручаків на комоді стоїть три фотографії. На першій — серйозний хлопець в однострої з гострими рисами обличчя та автоматом в руках. На другій — юнак у білій сорочці, що тримає диплом магістра. Третя світлина — усміхнений військовослужбовець сидить на передньому сидінні авто і весело махає рукою. На всіх трьох фото — Богдан Кручак, який боронив Україну в боях на сході й загинув 14 січня 2023 року. Захисникові тепер назавжди 25, пише "Новинарня".
У шухлядах комода під портретами — речі загиблого захисника. Годинник, документи, флешки, військова форма… Три шухляди теплих спогадів, які батьки та сестра бережуть на згадку про свого світлого воїна.
Богдан Богданович Кручак народився 27 червня 1997 року в селі Долиняни, що на Франківщині. З дитинства цікавився історією та політикою: дивився історичні програми по телевізору, читав багато книг і газет. Після школи у 2014 році вступив до Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу за спеціальністю "Гірництво". Дуже добре навчався, тому з часом його перевели на бюджетну форму навчання.
"Коли брат поїхав навчатися, то я завжди йому телефонувала, як ішла зі школи. Тоді ми ще більше здружилися. Я завжди чекала, коли він приїде додому. А коли вже я вчилася в університеті, то якось Богдан навіть написав мені курсову з географії. Адже я на той час виховувала маленьку донечку і було складно. Коли я народила, брат жартував, що погодиться стати хресним татом тільки тоді, якщо ми оберемо для похресниці гарне ім’я. З моєю дочкою Аліною в них був дуже сильний зв’язок, ніби в тата з рідною дитиною. Коли Богдан приїжджав додому, то я її й не бачила — вони постійно гралися й гуляли разом", — розповідає Богданова сестра Зоряна Денис.
Родина Кручаків: Богдан (після строкової служби в армії), його батьки Богдан і Катерина, сестра Зоряна і племінниця Аліна
Батьки Богдана кажуть, що він завжди був спокійним та небалакучим. Не любив гучні компанії, був сором’язливим і любив проводити час вдома. Ніби жив своє окреме життя.
Після завершення магістратури його запрошували на роботу за спеціальністю до Полтави. Та Богдан не поїхав, бо знав, що має відслужити рік в армії. Вважав це своїм громадянським обов’язком. За зразкову службу отримав звання старшого солдата, а його мати — подяку за гідне виховання сина.
Подяки Богданові Кручаку від військової частини за зразкову службу в армії
Рік служби пройшов швидко. Повернувшись додому, хлопець одразу взявся шукати будь-які можливі підробітки, щоб заробляти гроші. Повернувся до Івано-Франківська, влаштувався на роботу в один із місцевих супермаркетів.
Батько Богдана описує ситуацію, яка яскраво може описати характер Богдана. Чоловік певний час працював у районному центрі, але ввечері, повертаючись у село, мав проблему — ту саму, що й сусіди: водій нового автобуса не хотів заїжджати в село. Тому людям доводилося ходити від зупинки додому пішки ще по кілька кілометрів. Якось до села прийшов лист від обласної ради. У ньому йшлося, що надалі автобус заїжджатиме в центр села на зупинку. Як виявилося, Богдан написав звернення з проханням вплинути на ситуацію. Йому було важко бачити, як батько втомлюється на роботі увесь день, а потім мусить ще скільки йти пішки.
Богдана мобілізували до складу ЗСУ в липні 2022 року. Коли отримав сповіщення, батько переконував, аби почекав трохи — може, ситуація зміниться на краще. Але хлопець відповів, що рано чи пізно воювати доведеться всім. Він розраховував, що піде на рік, а потім повернеться, і замість нього піде хтось інший. Хлопець був переконаний: відслужити повинні всі, хто спроможний тримати в руках зброю.
Богдан служив у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді на посаді старшого навідника гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 1-ї гірсько-штурмової роти.
Богдан Кручак у військовій формі на рідному подвір’ї
Сестра Богдана згадує:
"Коли братові повідомили, що він буде служити в піхоті, було помітно, що він засмутився. Якою безстрашною не була б людина, але він розумів, що йде туди, де смерть. Моєму молодшому синові було лише 4 місяці, коли брат йшов на війну. Він тоді довго стояв над колискою і дивився на дитину. Ніби розумів, що може більше його не побачити. Я наздогнала його в коридорі, міцно обійняла… і більше вже не бачила живим".
Батько захисника розповів, що якось восени Богдан зателефонував і сказав, що їх посилають на штурм:
"Посадка, два дерева, а у хлопців зі зброї — самі автомати. Тоді більшість відмовилася, але з часом таки штурм відбувся. Богдан вижив. Тоді три дні хлопці не мали що їсти та пити, бо волонтерів, які довозили воду та їжу, розстріляли вороги".
На базі неподалік передової було багато їжі та води, але довезти до позицій її було дуже важко. Тому молодші хлопці часто серед ночі мали йти туди кілька кілометрів по їжу.
"З фронту Богдан часто писав мені повідомлення. Іноді просто надсилав плюсик, аби ми знали, що живий. Коли виходив на позиції, там часто не було зв’язку. А коли телефонував до батьків, то вони вмикали гучномовець, і ми всі його слухали. Це вже стало таким собі ритуалом", — згадує сестра Богдана.
Про життя на фронті він говорив мало, був стриманим. Якось на емоціях розповів, як із побратимами забирали тіла загиблих. Тоді було багато грязюки, і коли обстріл ненадовго припинився, хлопці, місячи болото й загрузаючи по коліна, змогли забрати п’ятьох полеглих. Проте одного довелося залишити — вороги відкрили вогонь і не дали забрати тіло.
Коли дзвонив, то батьки відчували його настрій. Богдан часто запитував, чи пішов хтось з села їх замінити.
— Бодю, ти сильний. Ми будемо за тебе молитися, ти будеш живий, — повторювала жінка синові.
— Мамо, з усіх, хто зі мною прийшов на фронт, лишився тільки я один, — часто згадує вона тепер його слова.
Останній раз Богдан дзвонив до свого батька на Святвечір, 6 січня 2023-го. А вранці 9 січня зателефонував матері. Тоді вони довго говорили: син розповідав, що мають зробити, коли прийде з фронту влітку, побажав швидше одужати, бо Катерина застудилася.
"Лікуйтеся, аби були здорові", — останні слова, які Богдан сказав матері перед тим, як зникла мережа.
В обід написав сестрі, що йде на позиції. Це було його останнє повідомлення.
14 січня 2023 року, коли Богдан був на передовій поблизу населеного пункту Спірне Бахмутського району на Донеччині, у бліндаж влучила міна. Він загинув від смертельної контузії. Про це розповів побратим Володимир, який тоді був із Богданом на позиціях. Вперше вони побачилися в серпні 2022 року. Володимир після поранення став командиром відділення, в яке потрапив Кручак.
Богдан Кручак під час військових навчань
Володимир згадує, що коли перші хлопці з відділення отримали поранення, Богдан дуже переживав. Вони не бачилися по кілька тижнів, адже коли один ішов на позиції, інший повертався на відпочинок. Хлопці дбали один про одного — готували в хаті все для тих, хто відновлюватиметься там наступним — їжу, воду, дрова.
"Богдан не боявся роботи, постійно був дисциплінованим, не зважав на погоду. Якось він надавав першу медичну допомогу побратимам – як справжній медик, незважаючи на кров та поранення. Я завжди почував себе захищеним і знав, що мою спину прикриває вірний друг. Якось під час обстрілів в окоп до Богдана потрапила міна 120 мм, але він дивом лишився живий. Тоді я подумав, що його оберігає Ангел-охоронець, і ми ще разом побачимо закінчення війни… Але так не сталося, на жаль. Я часто згадую Богдика. Він назавжди залишиться в моєму серці. Пишаюся, що мав честь пліч-о-пліч воювати з ним, та постійно себе картаю, що не вберіг цю чудову людину", — підсумовує Володимир.
16 січня мама Катерина була вдома сама — чоловік у місті на роботі, а дочка повезла дітей до лікаря. Ввечері прочитала про те, що вороги розбили позиції української армії поблизу Водяного та Спірного. Ця новина гнітила від ранку, але все ж надія була. Аж поки у двір не зайшли представники місцевої влади і військкомату та медсестра. Коли жахливу новину почув батько, то вибіг з роботи на вулицю, впав на коліна, кричав диким голосом і бив руками об асфальт. Батьків та сестру запросили на впізнання.
"До того, як ми поїхали на впізнання, я постійно думала про те, що всі помилилася, і в морзі лежить не він. Уявляла, як виходжу перша з палати і кажу батькам, що там не наш Бодя… А коли вже вдома готували все для похорону, то не розуміла, як це можливо. Я пам’ятала, як таке робили для баби і діда, коли ті повмирали старенькими. Але чому зараз тут має лежати мій найкращий у світі брат?", — сестра воїна згадує свої емоції в той день.
На війну її донечка намалювала дядькові малюнок, де вони разом із молодшим братиком Андрійком із квітами зустрічають Богдана з фронту. З цим дитячим малюнком у кишені біля серця Богдан і загинув.
Малюнок племінниці, який Богдан носив у кишені біля серця
Поховали Богдана Кручака 19 січня 2023 року в рідному селі.
У липні 2023 року Богдан Кручак був посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
У жовтні батьки та сестра поставили на честь Богдана пам’ятну стелу в центрі села — поряд із пам’ятником Тарасові Шевченку та меморіальною дошкою Героям Небесної сотні. Біля цих пам’ятників діти сільської школи часто виступали на урочистих заходах, вшановуючи героїв визвольних змагань — січових стрільців, воїнів ОУН та УПА. У цих заходах брав участь і Богдан. А тепер діти виступають і вшановували вже його пам’ять. Сучасного героя боротьби за Україну, якому назавжди залишиться 25 років, але пам’ять про нього завжди житиме в серцях тих, кому він був дорогий.
Детальніше про Героя — у публікації "Загинув з дитячим малюнком біля серця. Пам’яті захисника з Прикарпаття Богдана Кручака" за посиланням.
