Рідні та знайомі згадують про Івана Свидюка як про чесного, доброго, справедливого чоловіка. Фото: скрін із відео Іван Свидюк — старший стрілець 2-го відділення охорони військової частини А-3215. Народився 5 липня 1970 року в селі Шевченкове Долинського району Івано-Франківської області, інформують "Вікна" з посиланням на канал "Спогади крізь віки".
Навчався у Шевченківській середній школі. Після її закінчення у вересні 1987 року став студентом Львівського автомобільно-шляхового технікуму і отримав спеціальність «Експлуатація та ремонт дорожніх машин та обладнання». Любив походи, займався спортом, зокрема важкою атлетикою. У червні 1990 року призваний на строкову воєнну службу і був звільнений в запас у званні молодший сержант.
1 вересня 2014 року був мобілізований у 24 механізовану бригаду в місто Яворів на посаду кулеметника. З 9 травня по 3 червня 2015 року брав участь у проведенні антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Згодом був переведений у 54-ту механізовану бригаду міста Артемівськ. Службу проходив на території селища міського типу Кримське, Золоте, Гірське,Карбоніт Лисичанського району Луганської області.
З початком повномасштабного вторгнення ворога на територію України знову пішов на захист Батьківщини. 26 лютого 2022 року був призваний на військову службу. Воював у Житомирській, Донецькій та Дніпропетровській областях. Нагороджений нагородним знаком «Учасник АТО», відзнакою Івано-Франківської обласної державної адміністрації «За бойову звитягу», відзнакою Долинської районної державної адміністрації «За мужність і відвагу».
12 січня 2023 року Іван Свидюк помер у Дніпропетровській області у селі Коломійці.
Герой був одружений, разом з дружиною Наталією виховували двох синів — Олега та Степана.
Рідні та знайомі згадують про Івана як про чесного, доброго, справедливого чоловіка.
"Ми разом вчилися в школі, — розповідає дружина загиблого Героя. — Після закінчення другого курсу одружилися. Далі служба в армії, виховали двох синів, тато навчив їх працьовитості, чесності, поваги до людей. Був добрим господарем, побудував власний будинок і побудував будинок старшому синові. Тішився онуками Богданчиком та Дениском, дуже чекав на народження дівчаток. Страшна війна забрала його життя. Було ще багато планів, але все залишилося в минулому. Стирає все час, але біль не минає. У кожного з нас є про кого згадати і горе не в тім, що вже рідних немає. А в тім, що ми будемо їх вічно чекати. Ти наш Герой, а Герої не вмирають, вони тільки поруч бути перестають. Вічна і світла пам'ять!".
«Я виконав свій обов'язок перед Батьківщиною». Такі слова були сказані Іваном за кілька днів перед смертю.
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України нагороджений найвищою нагородою громади «Почесний громадянин Вигодської територіальної громади посмертно» та нагороджений «Медаллю за заслуги перед Прикарпаттям (посмертно)».
Іван був названий в честь діда, який вісім років був ув'язнений через боротьбу за Україну, і онук віддав своє життя за незалежність Батьківщини.
