Олег обороняв Прип'ять, Гостомель, Бориспіль, тримав оборону Сєвєродонецька. Вічна пам'ять! Олег Дирів — стрілець-гранатометник 14 бригади, в/ч А1008, позивний «Дирчик». Народився 26 вересня 1976 року у селищі Рожнятів Івано-Франківської області в сім'ї військовослужбовця, інформують "Вікна" з посиланням на проєкт "Спогади крізь віки".
З двох років батько брав його у військову частину, де Олег маршував із солдатами та їв з ними солдатську кашу. У 1982-93 роках навчався у Рожнятівській середній школі. Брав участь у спортивних змаганнях з баскетболу, волейболу, легкої атлетики. Допомагав у вихованні молодшого брата Тараса, був чуйною, доброзичливою людиною.
З 1993 року навчався у Стрийському нафтовому коледжі. З 1995 року проходив службу в авіаційній частині міста Стрий. Пізніше одружився. У родині народилося двоє синів — Володимир та Євген. Олег працював за фахом на буровій в Україні, а також за кордоном.
З 2013 року тричі був на Майдані в Києві. Був патріотом України, мав неабияку мотивацію служити в АТО. З 2018 року брав участь в операції об'єднаних сил на Донбасі у складі 80-ї десантно-штурмової бригади безпосередньо у місті Широкине.
У лютому 2022 року в перший день повномасштабного вторгнення зустрів ворога на кордоні з Білоруссю. Олег подзвонив до матері о 6:30 у ранку зі словами: "Мамо, війна, забирай з Полтави дітей". В Полтаві тоді проживав молодший брат із сім'єю.
Олег обороняв Прип'ять, Гостомель, Бориспіль. В перші місяці повномасштабного вторгнення він, перебуваючи під Гостомелем, влучив у ворожий танк та БМП, а також йому вдалося знищити ворожий гелікоптер біля Київського водосховища. Про це було повідомлено у Рожнятівський РВК.
Також брав участь у бойових діях у Харківській, Миколаївській і Херсонській областях. Тримав оборону міста Сєверодонецька. Під час бойових дій отримав три контузії, пошкодження хребта та ніг, хворобу лептоспіроз.
7 травня 2023 року серце 46-річного воїна Олега Диріва перестало битися внаслідок загострення хвороб: військовий помер у лікарні.
Олег був люблячим сином, братом та батьком двох синів, яких дуже любив і які можуть пишатися своїм батьком.
Однокласниця, журналістка, волонтерка Наталія Васютин розповіла:
"Спочивай з миром, друже. Ти той зі шкільних друзів, з ким я спілкувалася найдовше. Ти телефонував, коли відновлював форму і мріяв потрапити в десантуру. Врешті попри все, навіть хворі ноги, туди потрапив".
Йдучи на війну добровольцем Олег з посмішкою казав, що завжди мріяв бути десантником: на "строчці" не вийшло, то тепер є нагода. Проте в навчальному центрі його спочатку скерували в піхоту, з огляду на вік і давні болячки. Та Олег довів, що впорається з навантаженнями на рівні з молоддю. А ще він не любив говорити про війну, навіть телефонуючи з "нуля". Натомість телефоном із Широкиного він розповідав, як там пахне морем і про красу місцевих фазанів.
