Наталя вірить, що її улюблена справа переросте в бізнес Наталія Охтирок народилася у Калуші. Проте у восьмирічному віці переїхала з мамою і братом в Костянтинівку Донецької області. Згодом вступила в Донецький національно-технічний інститут, де здобула спеціальність інженера-технолога силікатної промисловості. Наталя хотіла будувати своє життя в Донецьку. Проте з початком війни 2014 року була змушена покинути окуповане місто, яке дуже любила, і повернулася до Костянтинівки. Працювала за спеціальністю на місцевому заводі, виховувала з чоловіком донечку. Та 24 лютого 2022 року родина прокинулася від вибухів.
«В мене був звичайний день. Згодом зрозуміли, що все серйозно. Я чоловіку пропонувала переїхати в Калуш. Але він сказав, що Костянтинівку не будуть чіпати, що все буде добре», — пригадує Наталія.
Проте ситуація загострювалася: все частішали звуки повітряних тривог та вибухів. Сім'я переїхала в приватний будинок до мами Наталії, де здавалося безпечніше і де був підвал. Найбільше хвилювалися за безпеку дитини.
«Це був звичайний підвал, де тримаються консервації і де конденсат крапає на голову. Було дуже холодно. Але при будь-якій тривозі ми бігли до укриття. Дитина бігла в напівроздягненому вигляді. Ми брали з собою речі і одягалися в підвалі. Тоді надворі було 12 градусів морозу. В підвалі майже так само», — пригадує мешканка Костянтинівки.
З метою безпеки забарикадували одну із кімнат, адже у будинку не було місця між двома стінами. Проте залишатися в місті з кожним днем ставало все більше небезпечно. В березні Наталія вирішила виїжджати до Калуша, де залишилася квартира бабусі.
Спочатку була дорога до Краматорська, потім — поїздом до Львова, а відтак — таксі за 2000 гривень до Калуша. Як виявилося, жодного транспорту на Прикарпаття не було. Наталя згадує, що на той час жили на кредитні кошти. Чоловік тривалий час працював на «Азовсталі», проте, на щастя, 24 лютого був вихідний.
«Багатьох вже немає в живих серед людей, які працювали з чоловіком. Квартири, де він жив у Маріуполі, теж немає», — ділиться Наталя.
Переїхавши до Калуша, жінка намагалася знайти себе, адже знайти роботу за спеціальністю не вдалося. Була учасницею майстер-класів, пробувала себе в арттерапії, пройшла курси жіночого підприємництва, після яких «загорілася» ідеєю створювати оригінальні жіночі сумки. Ідею запозичила в Інтернеті. Пробувала різні техніки: від вишивки на канві — до в’язання гачком. Приємною несподіванкою стало те, що майже все одразу виходило. Жінка зізнається, що завжди прискіпливо ставилася до власної роботи, щоб клієнти були задоволені.
Для того, щоб створити сумочку потрібно від 3 до 10 годин. Ціни на вироби — також різні.
«Терпіння вистачає — не вистачає часу, — зізналася майстриня. — Наприклад, жіноча сумка із пряжі коштує 1100 гривень, дитяча — 700, сумка з вишивкою на канві — 2000 гривень».
Рукодільниця зізналася, що наразі більше витрат, аніж прибутку. Проте пишається, що її вироби придбали українки, які живуть в Маямі (США). Наталя вірить, що її улюблена справа переросте в бізнес.
У Калуші з сім'єю почувається комфортно. У Костянтинівці тим часом багато руйнувань. Два дні тому місто ворог вкотре обстріляв ракетами: поцілив у школу, дитячий садочок, магазин і житлові будинки.
Наталя Охтирок вірить в перемогу над окупантом. Каже, що зараз найголовніше — набратися терпіння, сил та допомагати захисникам.
Ірина БОРАЧОК, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер
