"Були щасливі". Рідні Героя Романа Корвацького вперше розповіли про втрату

43-річний калушанин Роман Корвацький разом з дружиною Роксоланою прожив щасливих 14 років подружнього життя. Двох донечок — Карину і Злату — вважав найбільшою втіхою та гордістю. Допоки в мирне та спокійне життя не увірвалася війна. Загиблому батькові Карина присвятила збірку монологів "Стань вічним усміхом на моєму обличчі" — щоденник дівчинки, у якої більше не буде тата.
Переглядів: 5528
Донечки і дружина зберегли світлі спогади про Романа

На фронт Роман пішов ще 2015 року, коли розпочалася війна на Донбасі. Прослужив майже півтора року і повернувся додому живим та неушкодженим. 24 лютого 2022 року калушанин йде вдруге добровольцем на фронт. Це було зважене й обдумане рішення чоловіка: по-іншому вчинити не міг, адже з дитинства був членом Спілки української молоді з чіткою громадянською позицією.

"Вікна" поспілкувалися з дружиною Роксоланою та доньками, які розповіли про загиблого чоловіка і батька.

Роман Корвацький народився 10 серпня 1980 року в Калуші. Закінчив ЗОШ I-III ступенів №10 (зараз — ліцей). Після закінчення Національного університету «Львівська політехніка» працював на заводі «Карпатська кераміка», де познайомився з майбутньою дружиною Роксоланою.

«Мені тоді було 18. Роман був на чотири роки старшим за мене. Він довго ходив за мною, приділяв увагу. Декілька разів ми пішли на каву як друзі, а згодом з'явилася взаємна симпатія. А 20 вересня 2009 року відгуляли весілля», — пригадує дружина загиблого воїна.

Відтак в шлюбі народилися дві доньки — Карина і Злата. За словами Роксолани Корвацької, сімейне життя було чудовим:

«Були щасливі. Прожили 14 років в шлюбі. Весело було разом, ніколи не сумували. Завжди вистачало один одного, гуляли разом, відпочивали, проводили час з дітьми. Чоловік любив робити сюрпризи, приводив мене в романтичні місця. Часто були на Пагорбі Слави. Роман дуже любив Калуш, був патріотом свого міста».

Роман з любов'ю відносився до домашнього улюбленця — Мури. Жартома казав, що це його третя дитина, хоч зразу кота не сприйняв. Як з'ясувалося, діти знайшли його на вулиці й принесли додому. Чотирилапий був за розміром, як долоня.

Служба в АТО/ООС чоловіка не змінила, пригадує Роксолана:

«Спочатку він був стриманішим, а потім «відтанув». Не можна сказати, що його змінила війна».

З початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Роман повідомив про рішення стати на захист України. Сказав, що це остаточне, зважене і обдумане рішення. Дружина підтримала.

«Рішення піти на війну я сприйняла легше, аніж піти в АТО», — розповідає Роксолана.

Щодня Роман був на звꞌязку з сімꞌєю, часто просив надіслати фото дітей, цікавився, як у них справи і як родина загалом. Кожен день розпочинався із повідомлення «доброго ранку» і завершувався «на добраніч» від Романа. Чоловік завжди намагався знайти спосіб, щоб поспілкуватися з сімꞌєю. Військовий воював у Щасті, Марꞌїнці, Маріуполі. Служив командиром взводу протитанкових ракетних комплексів.

Роман Корвацький загинув 2 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання у Харківській області, де потрапив під мінометний обстріл.

Напередодні ввечері, пригадує дружина, чоловік сказав, що передзвонить.

«Але наступного дня відповіді не було. Я надсилала фото дітей, але відповіді знову не було. Я зрозуміла, щось не так», — ділиться дружина загиблого воїна.

Відтак Роксолана прослухала голосове повідомлення командира, який сповістив про те, що чоловіка більше немає. Мінометний обстріл о 17.20 неподалік села Вільшане Купꞌянського району на Харківщині обірвав життя чоловіка і батька.

«На нього можна було покластися у всьому. Я себе справді відчувала заміжньою, з ним була, як за кам'яною стіною. Я завжди знала, що він нас не залишить в біді», — підсумовує Роксолана Корвацька.

Менша донька Златка зберегла світлі спогади про батька:

«Я запам’ятала, як татко носив мене на плечах, на спині. Ми ходили з ним часто гуляти в парк, їли морозиво. Мій тато був дуже хороший».

Старша донька Карина Корвацька в пам'ять про батька створила збірку монологів «Стань вічним усміхом на моєму обличчі» — щоденник дівчинки, у якої більше не буде тата. Ідею подала учителька української мови і літератури Уляна Дребот. У спогадах впродовж 30 днів донька спілкується з татом і розповідає, як проходить життя без нього.

Зі збіркою Карина перемогла на міському етапі Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості, що проходив під гаслом "Об’єднаймося ж, брати мої…".

«Кожен момент, написаний у щоденнику, давався важко. Але я згадувала ті часи, як було добре», — зазначила Карина.

Разом з донечкою батько читав енциклопедію, казки, допомагав виконувати домашні завдання. Також незабутніми моментами для дівчинки залишилися цікаві розмови з татом та спільні прогулянки.

Ірина БОРАЧОК, журналістка

Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер