Найбільші злодіяння творилися в тюрмі під час приходу «других совітів», — розповідає Богдан Яневич У інтерв'ю «Вікнам» головний зберігач фондів Музейно-виставкового центру, краєзнавець Богдан Яневич поділився найцікавішими фрагментами з історії музею «Калуська в'язниця».
Будівлю було споруджено у середині ХІХ століття. У міжвоєнний період тут діяв слідчий ізолятор. Найбільші злодіяння творилися в тюрмі під час приходу «других совітів» на західноукраїнські землі. Як відомо, тут, у центрі міста, катували людей, а під арештом перебували представники ОУН та УПА.
За часів німецької окупації в приміщенні робили ремонти, щоб зробити достойними умови проживання для засуджених. За матеріалами в архівах, раніше, крім кімнат для в’язнів, були кухня, пральня, дезінфекційна. Радянська влада перебудувала підвал й тут облаштувала камери для в'язнів, де їх катували. Свідки тих подій пригадують, як і у приміщенні нинішньої музичній школі, яка поряд, раніше теж була в'язниця і люди вистрибували з другого поверху, щоб зберегти власні життя.
Від початку 90-х років XX століття, на зорі української незалежності, патріотичні громадські організації Калущини, щоб створити музей визвольної боротьби, намагалися віднайти каземати, в яких поневірялися українські борці за незалежність, переслідувані окупаційними режимами. Врешті, наприкінці 2009 року за сприяння товариства репресованих і політв’язнів, Братства вояків УПА-УПА, Союзу українок створили виставкову залу в приміщенні товариств «Меморіал» і Всеукраїнського об’єднання ветеранів на вулиці Грушевського. Там демонстрували виставки з обласних музеїв і Старого Угринова, присвячених Степану Бандері, УВО, ОУН, УПА, Голодомору.
Богдан Яневич пригадує, як поповнювалася експозиція майбутнього музею. Здебільшого завдяки родичам репресованих, які ділилися спогадами.
«Приходили люди, чиї родичі були репресовані, і ми з науковими співробітниками записували свідчення. Потім з'ясовувалося, що в них були речі, фотографії. Іноді віддавали оригінали, а іноді ми робили копії. Були випадки, коли розповідали неохоче, адже мали психологічні травми, боялися покарання. Потрібно було до кожного знайти підхід. Засуджені упівці одразу хотіли розповісти, що вони пережили. А от ті, кого не засудили, були дуже засекреченими й обережними. Деколи люди казали, що нічого не пам'ятають, але нам вдавалося поспілкуватися, бо часто треба було підштовхнути до розповіді».
Сам музей «Меморіальна в’язниця» був створений 6 червня 2013 року. До 2017 року він діяв у підвальному приміщенні будівлі Центру науково-технічної творчості.
Богдан Яневич пригадав, як біля музею 2016 року проводилися археологічні дослідження. Так, за свідченнями очевидців, до катівні НКВС привозили і складали тіла закатованих повстанців. Їх хоронили поруч. Згодом у тюрмі діяв Центр науково-технічної творчості.
«Розкопки почалися з того, що не всіх мертвих в’язнів вивозили на цвинтар. Їх закидали в криницю. Нам треба було їх знайти та спробувати подивитися, чи там ще щось залишилося. Разом із Віктором Павлівим, вивчивши архіви, взяли рулетку і почали міряти, де теоретично могла б знаходитися криниця. Згодом почали копати. Проте це було фізично дуже важко. Тоді колишній міський голова Ігор Матвійчук допоміг нам з екскаватором. За 5-10 хвилин ми почули хрускіт і далі вже розчищали вручну. Доєдналося багато волонтерів. Врешті ми знайшли криницю, а в ній багато різних речей: кераміку, монети, глиняний посуд, металеві вироби тощо. Проте тіл не знайшли», — зауважує Богдан Йосипович.
Знайдені експонати нині кожен охочий може оглянути в експозиції музею «Калуська в'язниця». Під час розкопок загалом знайшли близько 1500 фрагментів.
З нагоди 10-річної діяльності музею директор Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби імені Степана Бандери Ярослав Коретчук подарував «Калуській в’язниці» оригінали листівок УПА.
За словами Богдана Яневича, такі листівки друкувала упівська молодь у відділах пропаганди на друкарських машинках у 1945-50 роках. Тексти могли роздавати, розклеювати і просто підпільно розповсюджувати з рук в руки. В ті часи було багато неписьменних, тож інформацію передавали «від сусіда до сусіда», тому часто факти перекручували.
За останніх кілька років музей посів на Прикарпатті чільне місце для проведення заходів національно-визвольної тематики. Тепер музейникам необхідно адаптувати початкову наукову концепцію і тематику експозиції до нових реалій, опрацювати величезну кількість документів і матеріалів, яку передало Братство УПА, Товариство репресованих і політв’язнів, «Меморіал» та яку віднайдено в архівах, а також велику кількість зафіксованих спогадів і свідчень.
Повноцінно відремонтувати підвальні приміщення та обладнати всі експозиційні зали «Калуської в’язниці» зможуть тільки після завершення війни, але проєкції та приблизні кошториси можна готувати вже тепер.
Ірина БОРАЧОК, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер