Перші два тижні харчувались сухпаєм, а потім їжа закінчилась Історію бійця 71 окремої єгерської бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України розповіли у фонді "Повернись живим".
"Останні два тижні нічого не їв, — згадує Владислав Молодих. — Води не було, тому топив сніг. Понад усе хотілося пити, але холод теж був нестерпним".
Владислав та його побратим зайшли у бліндаж, але вийти із нього вже не змогли — ворог закидав їх гранатами. Їхні укриття штурмували три доби поспіль, але все було марно.
"Вони засипали наш вихід, щоб ми не вилізли, а зверху зайняли позицію, — розповідає Владислав. — Там рядом хата розлетілась, пів входу вже було засипано, а інше вони самі закидали балками та цеглою".
З того дня наші захисники були "поховані живцем" під землею. Ворог навіть не знав, що Владислав не один. Вимагали здаватись, але воля десантників була непохитною. Тому загарбники вирішили їх не діставати, а просто присипати.
Перші два тижні харчувались сухпаєм, а потім їжа закінчилась. Весь цей час вони потрохи розчищали завали та зробили прохід, через який зміг вийти побратим Владислава. Але як тільки він виліз — пролунали три черги. На щастя він вижив, хоча був поранений.
А Владислав продовжив чекати на допомогу, яка прийшла через два тижні. Весь цей час він нічого не їв і розтоплював сніг, щоб підтримувати власне життя. Нарешті, він почув свій позивний — хтось гукав його над завалами. Він — дочекався!
Чорний від глини та окопних свічок, Владислав ледве стримував сльози, коли побачив своїх. Перше, що він зробив, коли прийшов до тями — подзвонив мамі.
Згадуючи цей моторошний досвід, Владислав ділиться мудрістю:
"Віра і не треба здаватись, і все буде нормально. Все можна пережити".
