Навіки Герой залишив спогади про палкі очі, теплу посмішку і одне непрочитане «Татку» Ярослав Бучко — механік-радіотелефоніст відділення управління штабу зв’язку 214-го окремого спеціального батальйону OPFOR. Народився 16 лютого 1974 року в селі Слобода-Болехівська на Івано-Франківщині.
Сім'я Ярослава Бучка була багатодітною. Змалку йому доводилося важко працювати, але це ніколи не було проблемою, адже від своїх батьків успадкував не тільки чуйний характер, а й любов до праці, йдеться в проєкті "Спогади крізь віки", інформують "Вікна".
Мав багато друзів, захоплювався футболом і знав про цей вид спорту мало не все.
З 1992 року по 1994 рік проходив строкову військову службу на позиції механіка-водія зенітно-ракетного комплексу «Бук». В 1995 році Ярослав одружився з коханою жінкою Лесею. Згодом у щасливому шлюбі народилося двоє діток: донька Діана та син Анатолій.
В 2001 році здобув професію помічника бурильника НГВУ «Надвірнанафтогаз». Згодом 12 років в «Укрнафті» та ще 10 років слюсарем-ремонтником.
Зранку 24 лютого 2022 року, коли перші ракети увірвалися в мирне українське небо, Ярослав для себе все вирішив: він вступив до лав Збройних сил України і поповнив ряди 214 батальйону OPFOR. Спочатку пройшов навчання у селі Старичі на Львівщині, а згодом виконував бойові завдання на Київському та Чернігівському напрямках.
20 лютого 2023 року Ярослава відправили на передові позиції Бахмутського напрямку, де він служив механіком-радіотелефоністом.
6 вересня 2023 року внаслідок отриманого вогнепального поранення поблизу Костянтинівки на Донеччині Ярослав загинув.
Честь і справедливість для Ярослава були не просто словами, а життєвим кредом, кажуть побратими. Попри те, що телефон здригався від звуків вибухів, Ярослав щодня знаходив час для короткої телефонної розмови й для кожного мав окремі слова розради та підтримки. Його незгасний оптимізм дарував надію і віру у перемогу.
Навіки Герой залишив спогади про палкі очі, теплу посмішку і одне непрочитане «Татку».
Поховали Героя у рідному селі Слобода-Болехівська.
