Права пролетаря в СРСР: історія Стефана Тарановського з Боднарова

Це поодинока справа з архіву Управління СБУ в Івано-Франківській області не про повстанця чи симпатика повстанців, а про аполітичного чоловіка, абсолютно слухняного радянській владі. Простого робітника з-поміж тих, кого радянська пропаганда називала представником провідного класу — пролетаріату, який нібито мав повноту влади в СРСР у вигляді диктатури. Але його доля є точною ілюстрацією стану прав людини в СРСР.
Переглядів: 3997
Стефана реабілітувала обласна прокуратура вже в незалежній Україні 12 листопада 1993 року

Справа 12678П стосується Стефана Яковича Тарановського, який народився 5 січня 1908 року в селі Боднарів. Батько був приймаком з Калуша, а мама з дому була Гумилович — її батько теж був приймаком з Калуша, а мати була з Дрогомирецьких. Батьки разом зі Стефаном відразу після його народження переїхали до Калуша, де наступного року померла мати, а Стефан у сім'ї залишився єдиною дитиною. Визнавав себе українцем, проживав у Калуші, де була численна громада німців і Стефан навчився німецької мови. Отримав напівсиротою початкову освіту, далі не мав можливості вчитися, а змушений шукати заробітку.

В 1933 році помер і батько. Молодим (до 1930 року) Стефан одружився з Марією Тимофіївною Павлишин з Кадобного, на 6 років старшою за нього. Оскільки не мав рідних братів чи сестер, то найближчою ріднею стали жінчин брат Петро Тимофійович Павлишин з Кадобного і сестра Анна (Меланія) Яців, котра проживала з чоловіком у селі Кропивник.

Стефан працював на калуській бійні, а в другій половині 1941 року німці організували м'ясокомбінат у місті Станіслав, куди був направлений Тарановський. Тож його перевезли на автомобілі до Станіслава, а через місяць переїхала і дружина. Проживали за адресою: вул. Цимбалюка (тепер — Леся Курбаса), буд. 6, кв. 5. Після повторної радянської окупації Галичини в 1944 році був мобілізований до Червоної армії. Від призову не ухилився, а слухняно пішов під кулі. Йому пощастило повернутися живим з воєнної м'ясорубки, не стати калікою. Знову працював на м'ясокомбінат, де також відзначався слухняністю, за що був внесений на дошку пошани. Неодноразово нагороджувався преміями, жодного разу не висловлювався критично щодо адміністрації чи влади.

Дружина Стефана Тарановського

Єдиний син помер у 1930 році, більше дітей не було. Життя не мало повноти й визначеної мети, почав вживати алкоголь після роботи, можливо, набув цю шкідливу звичку ще на війні. 12 лютого 1949 року біля півночі після відпрацьованої зміни зайшов до ресторану «Київ» послухати джаз. Буфетниця не долила йому пива, на що він легковажно сказав, що з таким ставленням їй лишилося працювати до першого числа. Буфетниця сприйняла це як загрозу скарги в міліцію і вжила випереджувальний захід проти Стефана, під'єднавши МДБ зі звинуваченнями в антирадянській агітації та дискримінації російської мови. Найімовірніше, що був сексотом (скорочення від російського "секретный сотрудник". — Авт.) Міністерства державної безпеки (МДБ) СРСР хтось зі свідків у справі з-поміж пов'язаних схемою збагачення працівників ресторану (буфетниця, офіціантка чи заступник директора), який скористався цим для доносу з вигаданим звинуваченням.

Через тиждень емдебіл Піддубний узяв свідчення в офіціантки Яняк, буфетниці Курти, керівника ресторанного оркестру Андрєєва, а наступного дня він схопив Стефана Тарановського і провів перший допит та очні ставки з Куртою і Яняк. Через два дні провів другий допит, а наступного дня — обшук, під час якого вилучив посвідчення особи, документи та медаль "За победу над Германией" та описав арештоване майно Стефана, еталонне для радянського пролетаря — поношені штани й новий піджак. 24 лютого емдебіл Ломикін прийняв постанову про передання справи до слідчого відділу, а через 5 днів сам же прийняв справу до провадження, склав постанову про висунення звинувачення і допитав Стефана щодо визнання. Стефан усупереч попереднім своїм показам несподівано визнав усі звинувачення (ймовірно, під впливом "ефективних засобів переконання", яких нарешті не витримав. — Авт.).

За наступні 2,5 місяця Ломикін, продовжуючи утримувати Тарановського в тюрмі, вчинив єдину дію: 13 квітня провів третій допит Стефана — без жодної істотної інформації. 19 травня Ломикін під'єднав до справи прокурора Хамрая, з яким повторно взяв свідчення в Курти й Андрєєва та збагатив покази першої тезою про агітацію Стефаном проти колгоспів. Наступного дня допитав свідків Таранова, Квіча, Іваницького і дружину Стефана, які свідчили на його користь. Аж 21 травня Ломикін провів четвертий допит Стефана, а за тиждень за присутності прокурора Хамрая повторно провів допит офіціантки Яняк, та через два дні — очні ставки Стефана з Куртою і Яняк. Наступного дня склав звинувачувальний висновок.

14 червня 1949 року Станіславський обласний суд у складі голови Шатайлюка і членів суду Міронова і Тарнової та за участі прокурора Хамрая за звинуваченням у "проведенні антирадянської агітації, висловленні незадоволення Радянською владою, колгоспним будівництвом в СРСР, а також нанесенні погроз робітникам ресторану" засудив Стефана на 10 років позбавлення волі та ще 5 років позбавлення прав. Адвокат Кацькова подала касаційну скаргу, в якій викрила суперечливість і зміни показів буфетниці й офіціантки, зацікавлених в уникненні відповідальності за обмірювання споживачів, а через безпідставну відмову суду викликати додаткових свідків запропонувала направити справу на новий розгляд зі стадії попереднього слідства. 9 серпня того ж року Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду УРСР у складі голови Буйновича і членів суду Маркіанович та Бобриньової наперекір запереченню заступника прокурора УРСР Шугурова обґрунтовано вирок скасувала і призначила розгляд справи іншому складу суду зі стадії попереднього слідства.

Через 2 місяці, 3 жовтня, за справу знову взявся той же емдебіл Ломикін і 27 жовтня допитав Стефана з ухилом на звинувачення щодо нібито роботи на німців всупереч факту передачі ним ковбаси радянським військовополоненим. 3 листопада допитав свідків Тюфякіна, Князєву, Малькову, В'юн, Райковського з показами на користь Стефана; наступного дня — арештовану за фінансово-матеріальні злочини буфетницю Курту (відсутність міліційного "даху" таки догнала її), ще наступного — також арештованого заступника директора "Атлас"а. 9 листопада Ломикін склав звинувачувальний висновок попри арешт тих свідків, які ініціювали звинувачення проти Стефана. Повторний суд у складі голови Богаченка і засідателів Сувирової та Зайцевої та за участі того ж прокурора Хамрая відбувся 22 листопада 1949 року і знову засудив Стефана на той же термін — 10 років позбавлення волі та ще 5 років позбавлення прав з тими ж звинуваченнями.

Протокол суду був сфальшований і про це адвокат Кацькова подала суду письмове зауваження, проігнороване судом. Також адвокат Кацькова знову подала касаційну скаргу, в якій викрила вигаданість і непідтвердженість звинувачення, суперечливість і зміни показів буфетниці й офіціантки, зацікавлених в уникненні відповідальності за обмірювання споживачів, а буфетниця вже отримала вирок суду на 25 років ув'язнення. Через вчинені судом порушення адвокат запропонувала скасувати вирок і справу припинити через відсутність кримінального злочину. Але Судова колегія з кримінальних справ Верховного Суду УРСР у складі голови Урізченка і членів суду Трубецької й Піскунової 22 грудня 1949 року всупереч документам справи касаційну скаргу й аргументи адвоката відхилила.

Через шість років, 15 листопада 1955 року, на скаргу ув'язненого Тарановського помічник прокурора Станіславської області Анісімов переглянув справу і запропонував знизити термін ув'язнення до відбутого, що й підтримала обласна комісія. Аж через 5 місяців заступник прокурора УРСР Ардеріхін подав протест до Президії Верховного суду УРСР з пропозицією зменшити термін ув'язнення до відбутого, щоб не визнавати безпідставність засудження, а Президія Верховного суду УРСР за участі того ж сумнозвісного прокурора Шугурова знизила термін ув'язнення до 7 років. Але ще за 4 місяці до того, 19 січня 1956 року, Стефана звільнили з Каргопольського табору на станції Єрцево Північної залізниці за ухвалою Архангельського обласного суду від 13 січня 1956 року.

Стефана реабілітувала обласна прокуратура вже в незалежній Україні 12 листопада 1993 року "у зв'язку з відсутністю сукупності доказів, які б підтверджували обґрунтованість притягнення до відповідальності". Мотивування таке собі — щоб не визнавати очевидної сфабрикованості справи, злочинності так званої "радянської влади", об'єктивності претензій до неї та нарікань на неї.

Олег ДРОГОМИРЕЦЬКИЙ, житель Калуша