Повномасштабне російське вторгнення 24 лютого 2022 року Володимир зустрів на фронті разом зі своїми побратимами Про командира відділення зенітно-ракетного взводу механізованого батальйону 24-ї ОМБр імені Короля Данила пише "Еспресо.Захід".
Повномасштабне вторгнення та останній бій Володимира Катамая
Повномасштабне російське вторгнення 24 лютого 2022 року Володимир зустрів на фронті разом зі своїми побратимами. Лише якихось 10 днів забракло до початку його відпустки.
Тоді ж, у перші дні, під Катеринівкою Боже підбив два ворожі літаки Су. Обидва рази влучав їм "Іглою" у двигун, тож ті вже не могли продовжувати свої бойові задачі. А після другого випадку взагалі перестали наближатися до позицій українських зенітників.
"Скинув бронік, вибіг наверх, щоб від нас відвести, весь удар на себе взяв. Мені кричить: "Ану, синок (так постійно мене називав), в яму! В яму, сказав!" А сам збиває", — розповідає Ярема, побратим Боже.
Згодом військових перевели до Попасної на Луганщині. Володимир дуже дбав за своїх хлопців, казав їм: "Жити хочу, але вже як станеться, а ви мусите". Воїн намагався завжди бути попереду, аби точно могти вберегти когось із побратимів.
Саме так він і загинув. Урятував іншого військового, 21-річного бійця, прикривши його собою. Володимир узяв на себе удар, по ньому вдарив танк, казали побратими. Це трапилося на Великдень.
"Останній раз ми говорили з Дєдом (так Володимира теж називали бійці, оскільки той мав онука,— Ред.) на Вербну неділю. Він просив мене дати йому слово, що я туди ніколи не повернуся, —поділився Ярема, який тоді лікувався після поранення. — А на Паску він загинув, і я дав собі слово, що точно вернусь. Після того я багато де був, двічі поранений, контузії, але мене страшенно оберігає Бог, може, то Боже мене захищає? Сам не знаю, як виживав, багато разів, то була стовідсоткова вірна смерть".
На щиті Володимир Катамай повернувся у рідну Ямницю, що на Івано-Франківщині. Провести його в останню путь тоді, 23 квітня 2022 року, прийшли тисячі людей, стаючи на коліна та віддаючи шану героєві, який віддав своє життя, боронячи їхні. А 25 квітня 2023 року рідні Володимира отримали орден "За мужність" III ступеня, яким воїна нагородили посмертно.
Служба Боже в АТО: від солдата до командира
Свою службу на захисті України Володимир розпочав у 2015 році в АТО. Не дочекавшись повістки під час чергової хвилі мобілізації, пішов до військкомату сам. Звідти потрапив у навчальний центр "Десна".
"Йому тоді сказали: як би ти не ховався, але толкових і мудрих бачать одразу, тому точно будеш командиром", — пригадує його сестра Іванна Катамай.
Так воно й сталося. Дуже скоро Володимир Катамай став командиром відділення зенітно-ракетного взводу механізованого батальйону. Відтоді він кілька разів поновлював свій контракт. Не міг залишатися осторонь, тож додому приїздив лише на короткий час у відпустки: видати заміж доньку Богдану, побачити маленького онука Захара. Безмежно тішився, коли став дідусем.
Командир багато читав і спонукав до цього своїх побратимів. Ділився книжками, наголошував, що важливо, аби розум працював, аби не бути просто споживачем. Окрім того, завжди дбав про порядок навіть в окопах: усе мало бути прибране й охайне.
Військові, які служили з Володимиром у різний період, згадують чимало курйозних і веселих епізодів, пов'язаних із його позивним — Боже.
"Ця курйозна історія, пов’язана з позивним, уже переказується як легенда від одного до другого, — розповідає побратим, який служив із ним під час АТО. — Ми стояли під Зайцевим. Виходить начальник штабу і в емоційній розмові так виразно вигукує: "Боже, Боже!". І тут із рації чутно: "Боже на зв’язку". Так би умисно не придумав".
Для своїх побратимів Володимир Катамай часто був наставником і дружнім плечем. Когось навчив воювати, ділячись досвідом та наставляючи, а когось міг підтримати вчасно сказаним словом. Тим часом встигав допомагати літнім місцевим, завжди знаходив з ними спільну мову.
Не міг інакше: родинна історія визначила шлях воїна Володимира Катамая
Народився Володимир 7 червня 1968 року в Ямниці на Івано-Франківщині. Там також закінчив школу. Згодом почав навчання на механічному факультеті інституту нафти і газу (тепер — Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу). Проте після першого курсу полишив його заради служби в армії, яка тоді давалася юнакові надзвичайно легко.
У родині завжди дбали про українські цінності й традиції. Один із дідусів Володимира був активістом українських товариств, які виношували ідеї незалежності України, він був репресований радянським режимом — тоді родину вислали до Сибіру. А другий дідусь майбутнього воїна був учасником Другої світової війни. Їхні розповіді та роздуми формували світогляд молодого Володимира. Тож зростав він у дуже патріотичному середовищі.
Після служби в армії Володимир Катамай закінчив Львівський банківський інститут та працював у різних українських банках. Певний час встиг попрацювати й за кордоном, у Польщі, ще у 2014 році мав добру роботу у Ґданську — керівну посаду й високу зарплатню. Проте він усе покинув та повернувся додому, аби піти в АТО.
"20 січня 2015 року стартувала четверта хвиля мобілізації АТО. Цього числа брат поїхав у Тисменицький військкомат. Медична комісія за станом здоров'я не допускала його до військової служби. Знаючи закон, Володя підписався під свою відповідальність і добився дозволу на службу", — пригадує сестра Іванна.
Мама каже, що від самого початку війни вона здогадувалася: рано чи пізно таке рішення у Володимира визріє, адже із самого дитинства, завдяки спадковості та й родинній історії, в ньому жила потреба бути воїном. Тож, попри всі хвилювання, рідні завжди приймали його рішення.
"Я розумію, що він не міг би вчинити інакше, — говорить донька Богдана. — Я росла в дуже патріотичній сім'ї. Жодне наше родинне свято не обходилося без історії, без спогадів прабабусі про те, як вона була вивезена на Сибір. І всіх традицій ми завжди українських дотримувались. Тому в будь-якому випадку він би не вчинив інакше".
Зараз рідні та друзі Володимира Катамая готують книжку, присвячену постаті захисника — це низка спогадів про нього, біографія та здобутки. Проте вона покликана не лише нагадувати про відважного воїна, а й має благодійну мету. Кошти від кожного примірника підуть на потреби побратимів Володимира із 24-ї "королівської" бригади. Презентувати книжку планують наприкінці травня або ж на початку червня цього року в рідній Ямниці.