Коханий ніколи не скаржився на труднощі, у нього завжди було «все добре» Галина Стехнович поділилася з «Вікнами» спогадами про чоловіка.
Роман Стехнович народився 23 серпня 1984 року в Калуші. Навчався в Калуській ЗОШ №10 (ліцей) до 9 класу, випускні роки — в ЗОШ №7. У 2001 році вступив до Івано-Франківського університету нафти і газу, де здобув вищу освіту за спеціальністю «Геологія нафти і газу». Згодом працював на «Карпатнафтохімі» і паралельно відкрив власну справу.
Галина Стехнович розповіла, що з майбутнім чоловіком спершу були хорошими друзями. Відтак з'явилися взаємні почуття і пара почала зустрічатися. Стосунки стрімко розвивалися, згодом Роман зробив коханій пропозицію — у відповідь почув бажане «так». 4 травня 2016 року пара одружилася. Весілля гучного не справляли — просто розділили радісний момент з найріднішими. Великою радістю для молодої сім'ї стала поява на світ дітей — сина Мар'янчика та доньки Даринки. Роман був присутній на пологах та у всьому допомагав дружині. Любив відпочивати із сім'єю: разом їздили на природу, здійснювали походи в гори, збирали гриби.
Роман Стехнович завжди був проти всього російського. Цьому і навчав дітей. Завжди вважав, що потрібно цінувати рідне.
«На дух завжди не переносив все російське. Навіть якщо діти щось дивилися в Інтернеті щось російською, то чоловік одразу давав зауваження, перемикав», — пригадує Галина Стехнович.
25 лютого 2022 року, наступного дня після повномасштабного вторгнення, Роман Стехнович записався в тероборону. На фронт бійця зразу не взяли, адже не мав військового досвіду. Проте рішення чоловіка підтримала дружина. Галина казала, що піде на війну разом із коханим, проте Роман був проти.
«Я гордилася, що чоловік не задумуючись пішов захищати Україну. Не відмовляла, казала «іди». В 2014 році чоловік вже був на Майдані, я знала, що він патріот своєї батьківщини, тому розуміла, що він по-іншому не може», — зазначила дружина.
Галина Стехнович задля безпеки дітей поїхала з ними в Чехію, періодично приїжджала додому. В той момент Роман вже був на передовій. Військову службу проходив у військовій частині А-7166. Брав безпосередньо участь в бойових діях — був розвідником і радіотелеграфістом розвідувального взводу. За три дні до загибелі перевівся на посаду начальника речового складу.
Сім'я завжди підтримувала зв'язок. Коханий ніколи не скаржився на труднощі, у нього завжди було «все добре». Двічі був у відпустці, і нині здається, що це був найцінніший час, який родина провела разом. Востаннє Роман не дуже хотів повертатися на війну. Тоді дружина відчула, що бачить коханого востаннє.
«Галка, я так не хочу повертатися», — казав Роман.
Вже ввечері подзвонив кум, який теж воював і сповістив, що Роман у лікарні, проте деталей не розповідав. Коли дізналася, в якій лікарні Запоріжжя чоловік, додзвонилася до лікаря — то була пізня ніч. У відповідь почула: «Шансів нема».
Жінка відчувала великий страх, проте потребу бути поруч з чоловіком. Відразу поїхала до коханого, де планувала жити у родичів, які евакуювалися на західну Україну. У потягу була приємно вражена тим, що незнайомі люди пропонували власне житло і давали ключі від домівок, коли дізнавалися про ситуацію.
У Запоріжжі Галина жила з надією та молитвою: відвідувала чоловіка, готувала перетерті супи для Романа, щоб він міг їх через трубочку. Тільки перед смертю бійцю стало легше.
«Всі апарати почали «пікати» і медсестра, що була біля Романа, сказала, що він мене чує. Але якраз тоді він попрощався назавжди», — пригадує дружина померлого бійця.
Зі смертю Романа ніби рухнув світ під ногами, а життя втратило всі кольори. На похорон Романа жінка вирішила не брати дітей — не хотіла їх травмувати.
«Я хотіла, щоб вони запам'ятали татка таким, яким він був. Я їм сказала: «Ваш татко на небі, буде звідти нас захищати», — пригадує Галина Стехнович.
Хоч з часу загибелі Романа Стехновича минув рік, проте в уяві дітей тато ще живий — вони досі малюють малюнки з його зображенням.
«Він мені й дітям часто сниться. Ми знаємо, що він нас оберігає і продовжуємо жити», — каже дружина.
Галина Стехнович зазначила, що триматися їй допомагає робота й діти. Великою підтримкою є рідні й найкраща подруга Слава. Після смерті чоловіка жінка записала дві пісні: одну присвятила чоловіку, іншу — всім захисникам. Калушанка зізналася, що на черзі й третя пісня.
Ірина БОРАЧОК, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер
