Чергові вибори президента мали б відбутися в останню неділю березня 2024 року Стаття 103 Конституції України встановлює, що президент України обирається строком на п’ять років. Відлік цього строку починається з дня його інавгурації, коли новообраний президент вступає на пост, замінюючи свого попередника. Так забезпечується принцип континуїтету (неперервності) влади. Інавгурація Володимира Зеленського відбулась 20 травня 2019 року, тож принаймні до цього дня його президентські повноваження поза всяким сумнівом, інформують "Вікна" з посиланням на блог адвоката Назара Чорния, співзасновника ГО "Центр дослідження законодавства України"
Звісно, бувають і винятки, як передбачені законом (дострокове припинення повноважень – за власним бажанням чи з об’єктивних причин, або усунення з поста в порядку імпічменту), так і “форс-мажорні”, як це було у випадку з самоусуненням Віктора Януковича на самому початку російсько-української війни у 2014 році, котрий втік до Росії, “забувши” написати заяву про відставку.
Щоправда, і на такий випадок Конституція має рішення для дотримання принципу неперервності влади: згідно зі статтею 112, до обрання нового президента України, його повноваження виконуватиме голова Верховної Ради України (за деякими, не критичними, винятками). Саме на цій підставі з лютого по червень 2014 року президентські обов’язки виконував тодішній голова парламенту Олександр Турчинов.
Проте, це застереження не стосується ситуації, коли чинний президент може і хоче продовжити виконання своїх обов’язків — лише такої, коли він об’єктивно не може (наприклад у разі смерті чи серйозного захворювання) або не хоче (як у випадку того ж Януковича або у разі оголошення про відставку) продовжити перебування на своїй посаді і необхідно забезпечити стабільний перехід влади до новообраного президента.
За нормальних умов чергові вибори президента мали б відбутися в останню неділю березня 2024 року, як це встановлює частина 5 статті 103 Конституції України, а Володимир Зеленський залишався б президентом до інавгурації переможця. Однак, з огляду на повномасштабну війну, такий варіант виглядає малоймовірним.
Конституція України не передбачає для президента такого ж безумовного продовження повноважень до скасування воєнного стану, як для чинного скликання Верховної Ради, однак норми статті 10 Закону України “Про правовий режим воєнного стану” встановлюють, що під час дії правового режиму воєнного стану, не можуть бути припинені повноваження, зокрема, президента, Верховної Ради, Кабміну тощо.
Відтак, повноваження Володимира Зеленського на посаді президента та чинного скликання Верховної Ради на достатньо законних підставах зберігатимуться доти, доки триватиме воєнний стан. Зеленський не буде першим президентом, який здійснюватиме повноваження понад 5 років: раніше Леонід Кучма вже перебував на посаді президента України понад встановлений Конституцією строк, причому без правової підстави, яку створює правовий режим воєнного стану.
Описана конструкція може змінитись, наприклад, у разі внесення нардепами змін до закону “Про правовий режим воєнного стану” або визнання Конституційним Судом окремих його норм такими, що не узгоджуються з нормами Конституції. Однак, наразі немає жодних підстав для настання будь-якої з цих ситуацій, відтак, Володимир Зеленський законно залишатиметься президентом після 20 травня і доки триватиме повномасштабна фаза російсько-української війни, яка робить неможливим проведення виборів.
Легальність та легітимність
На цьому етапі уважний читач міг зауважити — якщо президентська та парламентська каденція “продовжується” на строк дії воєнного стану, він запроваджується указом президента і відповідним законом, а триватиме до відновлення територіальної цілісності України чи завершення війни з Росією – то, теоретично, президентська каденція Зеленського може тривати аж до його фізичної смерті, яка, з огляду на вік, може настати через кілька десятиліть. Проте, на практиці ситуація дещо інша і саме тут варто розібратись в різниці між легальністю та легітимністю.
Якщо легальність можна розглядати виключно як “законність”, тобто правомірність, відповідність певних суспільно-політичних подій чи фактів належним законам, то легітимність є ширшим і значно складнішим поняттям. Її можна описати як загальне визнання, суспільну згоду щодо здійснення влади певним політиком, партією, політичним режимом.
Загалом, навіть у диктатурах легітимність так чи інакше спирається на легальність, але у разі виникнення правових колізій, прогалин в законодавстві чи просто виникнення обставин, передбачити які було неможливо, легітимність може спиратись на суспільний консенсус або силу.
Приклад першого варіанту – ситуація з втечею Януковича. Поспішаючи до Росії, він не залишив заяви про відставку (власне, таку заяву слід проголошувати з трибуни ВР, згідно з нормами статті 109 Конституції), його відсутність не давала змоги провести медичне обстеження, і в лютому 2014 року він був очевидно живим. Не існувало й процедури імпічменту президента (відповідний закон ухвалили лише в 2019 році), а 5-річний строк повноважень Януковича закінчувався в лютому 2015 року. Очевидно, що автори Конституції України не могли передбачити, що якось президент просто втече в до ворожої країни посеред каденції, тому що наказав розстрілювати її громадян на вулицях її столиці.
Проте, існував суспільний консенсус щодо неприпустимості продовження перебування Януковича на посаді президента (і водночас не знайшлось достатньої кількості людей, які б публічно і послідовно відстоювали протилежну позицію). Наслідком такої ситуації стала постанова ВР від 22 лютого 2022 року, якою було зафіксовано самоусунення Януковича. Принцип неперервності державної влади було реалізовано шляхом покладення повноважень президента на голову Верховної Ради, а далі – на виборах 2014 та 2019 року, за результатами яких президентами України стали Петро Порошенко та Володимир Зеленський. Можна зауважити, що попри ряд протестів під час каденцій обох та значне падіння їхньої підтримки, легітимність жодного з них ніколи не знижувалась настільки, щоб постало питання дострокових виборів.
Іронічно, що у відомому відео, записаному Януковичем наприкінці лютого 2014 року в Харкові, перед виїздом до Ростова, він стверджував, що є легітимним президентом України. Але на той момент свою легітимність він уже втратив, водночас ще зберігаючи законні (легальні) підстави називатись президентом.
Прикладом другого варіант є режим Путіна — попри те, що він має достатньо правових підстав для перебування на своїй посаді (зауважте, “обнулення” президентських каденцій Путіна у 2020 році було зроблене з формальною відповідністю російському законодавству) та суспільну підтримку (навіть війну проти України підтримують до ⅔ росіян) – путінський режим охоче застосовує силові методи демонстрації своєї легітимності та фізичного усунення конкурентів.
У випадку з завершенням 5-річного строку повноважень Володимира Зеленського, не потрібне ні перше, ні друге. Як було зазначено, законодавчих підстав для того, щоб він продовжував виконання своїх повноважень до дня, коли можна буде провести демократичні вибори, які будуть визнані громадянами та партнерами України – цілком досить. Водночас рівень підтримки Зеленського залишається на достатньо високому рівні — близько 64% згідно з лютневим опитуванням КМІС. Для прикладу, на виборах 2010 року Віктор Ющенко набрав лише 5,45% голосів, але навіть за такого низького рівня підтримки він зберігав легітимність і залишався президентом до кінця своєї каденції, а не покинув пост достроково.
То чи може Зеленський втратити легітимність?
Як завжди, є нюанс. Легітимність Володимира Зеленського отримала "друге дихання" 24 лютого 2022 року — коли той звернувся до українців зі свого робочого місця в центрі Києва, як лідер держави, що постала перед найбільшим випробуванням за свою сучасну історію. Це звернення та роль Зеленського на 100% узгоджувались з тодішніми настроями та бажаннями більшості українців — дати бій ворогу і перемогти за будь-яку ціну. І хоч українцями керувало насамперед бажання захистити своїх близьких і свій дім, у своїй довірі вони об’єднувались навколо персоналізованих символів: президента, який говорив від їхнього імені зі світом, та головнокомандувача, який вів їх у бій і перемагав — Володимира Зеленського та Валерія Залужного.
Першу тріщину в стіні цієї оновленої легітимності Зеленський пробив своїми руками – звільнивши Залужного, який стабільно посідає перше місце в списку народних улюбленців. Цю тріщину допомогли розширити прихильники Зеленського, які, захищаючи його рішення, наполягали на тому, що зі звільненням головнокомандувача фронт не розвалився і Україна не програла. Цим вони дали аргумент противникам президента – якщо посеред війни можливо відправити у відставку головнокомандувача, який відбив частину захоплених росіянами територій і звільнив єдиний захоплений ними обласний центр, то можливо відправити у відставку й президента, який послідовно заперечував саму ймовірність повномасштабної війни та необхідність підготовки до неї.
Що буде далі — залежить виключно від дій чи бездіяльності самого Зеленського. Цілком імовірно, що він зберігатиме достатню легітимність, щоб залишатись на посаді до скасування воєнного стану та участі в наступних президентських виборах, про результат яких неможливо навіть здогадуватись.
Так само можливо, що продовживши послідовність невдалих та несвоєчасних рішень всупереч волі та настроям українців, Зеленський свою легітимність втратить — і тоді виникне вже юридична проблема наслідування влади на період до інавгурації іншого президента. Але це в будь-якому випадку не станеться в ніч з 20 на 21 травня 2024 року — конституційні правовідносини, це не казка про Попелюшку, де опівночі карета перетворюється на гарбуз.
Можливо (хоча сьогодні не очевидно як саме) й таке, що Україна здобуде настільки переконливу воєнну та дипломатичну перемогу, що вона дозволить скасувати воєнний стан і Володимир Зеленський доведе, що має достатній рівень легітимності, щоб залишатись президентом і надалі — в результаті демократичних виборів, які будуть визнані українським суспільством і міжнародними партнерами України.
В будь-якому випадку, президенту і його оточенню слід розуміти — легітимність, це не лише те, що написане в тексті закону чи Конституції (хоча їх все ж варто читати і ними керуватись). Це те, наскільки суспільство погоджується виконувати ваші накази та приймати рішення. Цей ресурс тяжко здобувається і він має властивість вичерпуватись.