Після контузії та лікування Назар Луканюк повернувся до військової служби на посаду командира відділення Назар Луканюк — із Кутської селищної громади. Навчався і жив у Польщі, але з початком повномасштабної війни разом з батьком повернувся з-за кордону, щоб захищати Україну. У травні 2023 року отримав звання молодшого сержанта та був переведений на посаду головного сержанта взводу — командира відділення вогневого ураження, інформують "Вікна" з посиланням на Кутську селищну раду.
"Моє перше бойове завдання і, мабуть, найважче. Ми стояли на позиції на горі 4 години, був сильний мороз, рації розрядилися. І тут ми побачили, як хлопці йдуть нас міняти. Бурий сказав мені, що хлопці уже на підході і що я можу йти з позиції. Тільки-но я встиг відбігти на метрів 30 від тієї прибудови — почався мінометний обстріл. Мою позицію знищила перша ж міна. Приблизно через хвилину Бурий загинув під цим мінометним обстрілом. За врятоване життя я дякуватиму йому до кінця свого життя. Під час цього завдання я вперше побачив і відчув, що таке смерть", — ділиться Назар Луканюк.
Згадує воїн і наступні важкі виїзди під Бахмут, однак тоді, каже, відчував себе трохи впевненіше:
"Були хлопці, які заходили з нами вперше, і я змушений був показати їм, що я, хоч молодий, але нормальний. Перші два виходи були ще спокійними, але погода була жахлива. І як тільки ми вийшли з позицій, на наступний день у хлопців почалося пекло. Потрібно було їх міняти. Але тоді у мене вже страху не було, бо я заходив на позиції з такими чоловіками, що з ними нічого вже страшно не було".
Назар Луканюк пригадує, як під мінометними обстрілами рятував пораненого побратима:
"Ми були під Бахмутом. Почався обстріл. Було пізно. Дуже пізно, 22:00. Це березень, ще повністю темно, ніч. Почали нас обстрілювати. І над нами не було ні одного дрона. Я не розумів, чому нас так точно обстрілюють: у нас був окоп, метрів сорок, і кожна міна прилітала, як не в окоп, то лягала біля нього. Обстріл був десь з інтервалом в 2-3 хвилини між прильотами, поки всі відійшли від одного, чекаєш наступного. Це дуже тиснуло на нас психологічно. Страшно було, бо розуміли, що наступна міна прилетить дуже близько. І от остання міна прилетіла, я лежу і відчуваю, що вже повітря наді мною почало в сторони розходитись. Чую свист. Вибух. То такі були відчуття, що мозок зсередини в череп вдарився. Почув крик друга про те, що він поранений. І я почав відкопуватися від землі, на щастя, мене присипало не так сильно, зміг самотужки відкопатись. В цей момент інший друг підійшов до нього і наклав на поранену ногу турнікет. Я підповз до пораненого, взяв під плече і розумівши, що у нас є одна хвилина до наступного прильоту, почали разом стрибати від окопа по діагоналі, щоб віддалятись… Через метрів 30 був ще один прильот, метрів 30 від нас, від якого ми впали. Але все ж таки, за допомогою ще одного друга, під таким сильним обстрілом змогли його евакуювати".
Під час першого свого штурму під Бахмутом Назар Луканюк втратив свого друга-побратима Андрія Звіробія.
"Пізніше, під тим же самим Бахмутом, був мій перший штурм, під час якого загинув мій друг. Він тоді своїм прикладом показав, що якщо ти командир, то ти повинен показати, чому саме ти займаєш це місце, а не вони. Він пішов першим на штурм у бік ворога. Андрій Звіробій проявив тоді найбільшу мужність, але, на жаль, загинув. Ніколи тебе не забуду, і твій подвиг, мій друже. Спочивай з Богом! Це був урок для мене, який Андрій дав мені ціною свого життя. І тоді я зрозумів, що треба бути таким командиром, щоб хлопці рівнялись на тебе і поважали.
Згодом, під час контрнаступу, біля одного з населених пунктів, де треба було зробити зачистку посадки, я, будучи командиром, пішов першим, згадавши у той момент свого друга Звіробія", — розповідає Назар Луканюк.
Далі були наступні бойові завдання по обороні та в наступальних діях бойового підрозділу на Донецькому та Запорізькому напрямках. Потім контузія, лікування, довготривала реабілітація.
У вересні 2023 року Назар Луканюк повернувся до військової служби на посаду командира відділення.
У січні 2024 року Головнокомандувач Збройних сил України нагородив Назара Луканюка відзнакою "Золотий хрест". Окрім відзнаки "Золотий хрест", Назарій Луканюк нагороджений відзнакою президента України "За оборону України" (за успішне виконання бойового завдання під Бахмутом), нагрудним знаком "Знак пошани" Міністерства оборони України та медаллю Івано-Франківської обласної ради "Лицар бойового чину".
