Кароліна зізнається, що сама пішла б воювати, якби не дворічна донечка Кароліна Козак розповіла "Вікнам", що до великої війни виховувала 6-місячну донечку Лею та займалася улюбленою справою — випіканням кондитерських виробів. До повномасштабного вторгнення калушанка втратила батька, який помер від раку.
Тож з початком великої війни, переживши особисте горе, Кароліна зайнялася волонтерською діяльністю. Почалося все з поста в Інтернеті, що до Франківська везуть зі сходу України дітей з Інтернату, яким потрібен одяг та іграшки. Одразу подумала: а чому б не допомогти? Тим більше, що вдома мала достатньо дитячих речей.
До підтримки долучилися й інші мами. Речей виявилося настільки багато, що їх не було куди складати. Тож Кароліна звернулася до свого товариша Сашка, який надав приміщення для зберігання речей.
Коли приїхали до Франківська, то півтори години шукали вказану адресу. Відтак зрозуміли, що це повідомлення, скоріше за все, було фейковим.
У Калуші речі зібрані речі розсортували й передали у волонтерські пункти дитячого садка «Росинка» та Калуського ліцею №3.
З того часу люди щодня почали писати Кароліні щодо різних потреб та зборів. На той час двоє молодих калушанок Софія Калабайда і Кароліна Козак активно допомагали чим могли. Коли ж вирішили поїхати до товариша, якого з-під Бахмута перекинули на ротацію в Миколаївську область, зрозуміли, наскільки хлопці потребують підтримки та допомоги.
«День-два відпочивали — і відкривали черговий збір», — згадує Кароліна Козак.
Порівняно з початком повномасштабного вторгнення потреби військових змінилися.
«На початку війни потрібно було все: від спідньої білизни, шкарпеток — до бронежилетів, касок. Важко було дістати все — був тотальний дефіцит. Пригадую, як Віталій Чошко, син загиблого Героя Ігоря Чошка, віддав каску і бронежилет свого загиблого тата хлопцеві з 79 батальйону Сил тероборони ЗСУ. Тоді воїн казав: «Я повернуся живим і обов’язково поверну згадку про твого тата».
Нині бійці потребують дорогої техніки, зокрема дронів, систем радіоелектронної боротьби з дронами (РЕБів), рацій, тепловізорів.
Під час війни вчинки волонтерку вражають як цивільні, так і військові. Якось в іграшках знайшла записку від маленької дівчинки:
«Я віддаю свої іграшки, це для вас, бо у вас немає мами й тата».
Чимало донатять старенькі люди, віддаючи мало не останнє. Військові також фінансують власні потреби. Кароліна з ними часто свариться, наголошуючи на тому, що бійці не повинні цього робити.
Волонтерка не боїться їздити в «гарячі» точки: побувала на Миколаївщині, Донеччині, Запоріжжі, Харківщині, хоч неодноразово доводилося чути вибухи та свист над головами.
«Камера не передасть жаху і болю від побаченого: зруйновані мости, будівлі. На парканах надписи «Діти». Приїжджаєш звідти й тиждень відходиш від усього, не хочеться ні з ким спілкуватися», — зізнається Кароліна.
У час війни калушанка зустріла своє справжнє кохання — нареченого Богдана, який є військовослужбовцем. До війни закохані були найкращими друзями. Першим про свої почуття заговорив Богдан, а Кароліна вирішила дати шанс стосункам.
«Рідко бачимося, але підтримуємо один одного добрими словами й постами у соцмережах. Богдан десь напевно разів шість приїжджав у короткі відпустки. Але мені пощастило, бо якщо є якась поїздка, то я можу до нього приїхати», — каже наречена.
Кароліна зізнається, що сама пішла б воювати, якби не дворічна донечка.
Зараз волонтери оголосили командний збір для 79 батальйону 102 бригади Сил територіальної оборони ЗСУ імені полковника Дмитра Вітовського. Загальна сума збору — 550 тис. гривень. Хлопцям потрібні «мавіки» та антени для зв’язківців. За п’ять днів вдалося зібрати 230 тис. гривень. Кароліна закликає не бути байдужими, адже кожен репост та кожна гривня є дуже важливими.
Ірина БОРАЧОК, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер
