Омелян Левицький командував четою, а згодом і сотнею. Фото: Державний архів Івано-Франківської області Єдиний документ ДАІФО — церковний запис з метричної книги м. Коломия, що містить відомості про народження Омеляна Левицького, зокрема, вказана дата народження та хрещення, віросповідання, номер будинку, відомості про батьків та кумів, відомості про священника, який його охрестив та ім’я повитухи, повідомляє Держархів Івано-Франківської області.
Омелян Левицький (Lewicki) народився 31 липня 1875 року в м. Коломия, був охрещений 26 серпня цього року. Номер будинку 247. Батько: Йосип Левицький; Мати: Матільда Брила, донька Дмитра та Аполонії Гейссік; Хресні батьки: Кшивоносюк Ілля та Філіпіна, дружина Петра Левицького. Охрестив парох Іван Коблянський. Повитуха Марія Бахман. (Ф. 631, оп. 1, спр. 769, арк. 12).
З цим документом можна ознайомитися в читальному залі Державного архіву Івано-Франківської області, попередньо зареєструвавшись як користувач.
Коротко про біографію:
Спочатку Омелян Левицький здобув юридичну освіту і певний час, до 1912 року, працював адвокатом спочатку в Турці, а згодом у Долині.
Омелян Левицький був членом української національно-демократичної партії, яка відіграла важливу роль у створенні ЗУНР. Він входив до керівного ядра організації, що називалося Народним комітетом.
Вже у серпні 1914 року Левицький стає активним учасником Легіону Українських Січових Стрільців. Спочатку командує четою, а згодом і сотнею. Він встиг відзначитися у запеклих боях між річками Стрипою і Серетом у 1915 році, де українським січовим стрільцям вдалося зупинити ворога.
У грудні 1916 року поручик Омелян Левицький стає командиром Гуцульської сотні УСС, разом із якою бере участь у боях в околиці полонини Кирлибаби (територія сучасної Румунії). Саме там 23 березня 1917 року і завершується його життєвий шлях. Про події того дня писав у своїх спогадах підхорунжий Михайло Горбовий.
"Прибула на позицію нова австрійська батарея, здається 4/ХІІ, і стала встрілюваться на московську позицію. В той час, саме в обідню пору, працював сотник Левицький з одним стрільцем біля викінчення своєї землянки, хованої у скалі, яка мала чудову охорону від ворожих гранатів. Нараз перед стрілецькою позицією, над яром, тріскають австрійські шрапнелі цілої батареї. Друга сальва тріскає майже над самими стрілецькими становищами. В тій хвилині стрільці дають відповідні знаки ракетами, та це нічого не помагає. За шрапнелями паде сальва гранатів між стрілецькі стоянки, від яких падуть трупом з розчерепленою головою сотник Омелян Левицький і чура-стрілець [Володиславський]. Ще одна сальва шрапнель-ґранатів — і батарія перестає стріляти, начеб лише для цього тут прийшла, щоб сповнити цей злочин. Стрілецтво було страшенно обурене, і небагато бракувало, щоб залишило було окопи і кинулося провчити як слід отих гармашів-вбийників. Лише завдяки старанням старшин удалося вспокоїти розлючене стрілецтво", — згадував він той день.
Підхорунжий називав сумним та прикрим для українського січового стрілецтва день, коли вони змушені були провести Омеляна Левицького в останню путь. А поховали його на цвинтарі села Кирлибаба 25 березня 1917 року за присутності не лише січових стрільців, але й великої кількості австрійських військових.
"Похорон був величавий, начеб Австрійці хотіли своєю чисельною участю затерти перед стрілецтвом вражіння цієї трагічної смерти їхнього сотника, начеб хотіли змити із себе вину", — писав Михайло Горбовий.
