Віталія Мельника нагороджено орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно). Фото: скрін із відео 10 березня 2024 року в селі Кудлатівка відбулося відкриття та освячення інтерактивної меморіальної дошки на честь Віталія Мельника — випускника Кудлатівської школи. Дошку встановлено на фасаді будівлі школи, повідомляють у Войнилівській територіальній громаді.
На заході були присутні батьки, сестра з родиною, рідні, друзі загиблого та мешканці громади. Чин освячення та панахиди провів о. Мирослав Машталір.
Зі сльозами та пекучим болем згадували присутні хороброго оборонця Віталія Мельника, його життя та неймовірну вдачу. Сестра Тетяна розказала, яким турботливим сином, братом і дядьком був Віталій. З неабияким почуттям гумору, живим розумом і добротою, він завжди був яскравим променем сонця там, де з’являвся.
Учні, вчителі та мешканці громади читали вірші та співали пісень на честь мужнього односельця.
Віталій Мельник — солдат номер обслуги першого мінометного розрахунку першого мінометного взводу мінометної батареї 252 батальйону морської піхоти штурм 112-ї окремої бригади територіальної оборони військової частини А4659, позивний «Калуш».
Народився 10 березня 1986 року в селі Кудлатівка Войнилівської громади Калуського району. Був старшим сином у сім'ї. Навчався у місцевій початковій школі, відтак у Перевозецькій загальноосвітній школі, йдеться в проєкті "Спогади крізь віки", інформують "Вікна".
З 2001 по 2004 здобував професію столяра-деревообробника в Калуському вищому професійному училищі №7. Спершу працював за спеціальністю, потім на будівництві, їздив на роботу за кордон. Останні роки трудився в компанії «Ґудвеллі Україна».
Віталій дуже любив природу та все, що з нею пов'язано: ліс, гриби, риболовлю мисливство — це було його хобі. Також обожнював собак.
Віталій був світлою, позитивною людиною, мав багато друзів, які відгукуються про нього як про веселого, щирого і надійного товариша. А ще він був істинним патріотом України, найкращим сином для батьків, найулюбленішим братом для сестри та найтурботливішим дядьком для племінників.
Віталій любив життя та будував плани на майбутнє. Мав багато мрій, але, на жаль, свої корективи в його життя, як і в життя тисячі українців внесла війна.
Не вагаючись жодної миті, вступив до лав територіальної оборони, відтак був направлений до Центру фахової підготовки, пройшов навчання у Великій Британії. Після підготовчих заходів його відправили на доукомплектування військового підрозділу. Пройшовши смугу перешкод, отримав право одягнути берет морського піхотинця чим дуже пишався.
Побратим Олександр згадує:
«Нас усіх за добу до відправки вишикували і сказали, що ми відправляємось у зону бойових дій. Хто з якихось причин не хоче чи не може їхати, то може відмовитись. Ми лише посміялися, а Віталій відповів: «Це найкраща новина за цей увесь час, хто ж відмовиться від пропозиції звільнити Україну від окупантів? Він хотів якнайшвидше нашої Перемоги, був завзятим та рішучим, сміливим і відважним воїном».
Воював на Лиманському напрямку поблизу Креміної, де на той час 24х7 проходили інтенсивні бої. За час проходження служби зарекомендував себе виключно із позитивного боку, користувався авторитетом серед побратимів, був добре підготовленим військовослужбовцем, мав високий рівень мотивації до військової служби та професійного самовдосконалення. Крім того завжди був чуйним та вічливим до оточуючих.
Загинув Віталій 16 грудня 2022 року поблизу населеного пункту Торське Донецької області, отримавши поранення несумісне з життям.
Поховали воїна 25 грудня у рідному селі Кудлатівка. Йому назавжди 36. За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Указом Президента України від 7 квітня 2023 року №198 солдата Віталія Мельника нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
