Першість виборола команда Тужилівського ліцею, яка отримала кубок турніру, два м'ячі та наплічники із солодощами Захід ініціювали ветерани українсько-російської війни, Братство ОУН-УПА та колектив Тужилівського ліцею.
Насамперед хвилиною мовчання вшанували пам’ять Ігоря Лавріва та кожного, хто загинув від рук російських загарбників, героїчно відстоюючи свободу та незалежність нашої держави заради вільного й мирного майбутнього, розповіли "Вікнам" організатори турніру.
Учасників змагань привітали директор ліцею Іван Живачівський, заступниця міського голови Надія Гуш, ветеран бойових дій Віктор Чернега, ветеран ОУН-УПА Антон Мазур та депутатка міської ради Оксана Савчук.
Спритність, майстерність, силу та витримку демонстрували команди Тужилівського та Пійлівського ліцеїв, Калуських ліцеїв №7 та №10. Неймовірна згуртованість, сильний командний дух та мистецтво розуміти одне одного без слів дозволили завоювати нагороди, грамоти та кубок.
Усього було зіграно шість ігор, які допомогли визначити переможців. Особливо напруженою видалася фінальна гра, яка вимагала максимальної зібраності, витримки, фізичного стану та зіграності команд.
Першість виборола команда Тужилівського ліцею, яка отримала кубок турніру, два м'ячі та наплічники із солодощами.
Другою стала команда Калуського ліцею №10. Призери отримали волейбольну сітку та м'яч. Пійлівський ліцей посів почесне третє місце й отримав два м'ячі. Команді Калуського ліцею №7 за участь у турнірі дістався м'яч.
Організатори турніру дякують за допомогу в організації та проведенні турніру Ігорю Конику, Василю Турчину, Дмитру Рисею, Володимиру Волощуку, Назару Матрофайлу, Надії Гуш, Оксані Савчук і Василеві Лазарю.
Головний сержант Ігор Лаврів загинув на полі бою на Донеччині 15 січня 2024 року.
Захисник народився 2 березня 1982 року у Тужилові. Навчався у місцевій школі. Після її закінчення здобув фах столяра у Богородчанському училищі. Захоплювався мисливством, працював в одній із хлібопекарень Калуша.
Головний сержант Ігор Лаврів був командиром штурмового відділення — командиром машини штурмового взводу штурмової роти.
Побратими згадують воїна як людину універсальну. Йому можна було довірити усе: від зброї — до техніки. Коли надійшла його черга захищати Батьківщину на передовій, прийняв рішення спокійно і виважено.
На могилі воїни склали подяку матері за достойного сина, вірного своїй рідній землі, своїй нації.
Героя поховали 21 січня 2024 року на місцевому кладовищі у рідному селі Тужилів Калуської громади. Тут залишились його дружина, батьки, двоє дітей.