Як спілкуватися з військовими: поради калуської психологині Іванни Гусениці

Калуська психологиня Іванна Гусениця має загальний досвід роботи близько 18 років. Починала у Кадобꞌянській школі, де тривалий час працювала з дітьми. Втрата сина змусила покинути роботу в навчальному закладі та дещо змінити напрям діяльності. Так, в 2016 році Іванна Гусениця пішла працювати психологом в калуську спілку АТО/ООС, де не тільки допомагала військовим, але й знайшла справжніх друзів та підтримку. Зараз калушанка продовжує надавати психологічну підтримку воїнам та всім, хто цього потребує в ГО «Чисті серця».
Переглядів: 1111
Психолог — це про якість життя, про розвиток, каже Іванна Гусениця

У розмові з «Вікнами» психологиня розповіла, з якими потребами до неї приходять військові та як рідним знаходити з ними спільну мову.

Іванна Гусениця наголосила, що сама не є військовою і все базується на її субꞌєктивному досвіді. В когось може бути по-іншому і це є абсолютно нормальним явищем. Каже, що воїни такі самі люди як і цивільні, з тими ж проблемами, проте й з військовим досвідом. Проблеми бійців різні, все залежить від пережитого досвіду та підтримки. Зокрема найчастіше приходять з почуттям сорому, вини, втрати ПТРС. Буває, що військові і не опрацьовують досвід на фронті, а працюють над побудовою стосунків, вибором професії, намагаються знайти себе тощо.

В порівнянні з часами АТО/ООС кількість звернень до психолога збільшилося, адже і кількість самих бійців збільшилася. Проте зараз люди знають багато базових речей, розуміють різницю між «психіатром» і «психологом», стали більш просунутими. Так, часто хлопці з фронту кажуть, що їхній командир відвідує психолога і рекомендує всім теж його відвідувати. Тому справді довіра до психолога збільшилася, вважає Іванна Гусениця.

Війна змінює людей — хтось після фронту пише книжки, хтось стає імпульсивним, дратівливим, агресивним (нормальна реакція на ненормальні події), загострюються реакції. В той час  сімꞌї не потрібно чекати як буде поводити себе людина після фронту, а заздалегідь працювати з собою. Наприклад, відвідувати психологічні курси. Проте насправді, за словами психологині, немає схеми «що потрібно робити, щоб було тобі щастя», адже люди різні і ситуації різні, один план для всіх не підійде.

Також важливо, щоб між військовим та рідними була взаємодія, адже часто ми чуємо як не можна себе поводити і зовсім нічого не знаємо про те, як можна. Тому добре, що бійці йшли назустріч цивільним.

 «Наприклад, не можна до мене ззаду підходити, але ти можеш обійняти мене, коли дивишся на мене. Не треба включати чайник, але можеш скипꞌятити воду на плитці. Всі знають що не можна, а як же можна, має бути взаємодія між людьми», — каже психологиня.

За словами Іванни Гусениці, військові зміняться після війни, адже в них немає варіантів. Проте це не означає, що вони стануть гіршими, часто навіть набагато кращими. Але хлопцям ще й самим потрібно звикнути до своїх змін, адже вони самі до кінця себе не знають. На це потрібен час.

Психолог — це про якість життя, про розвиток. Іноді військовий може справитися без фахівця, якщо, наприклад, має велику підтримку від сімꞌї чи інший потужний ресурс, каже психологиня.  Так, на жаль, як показує досвід та історія буде якийсь відсоток людей, які сильно постраждають. Проте буде чимало сильних, стійких людей з почуттям гідності та справедливості, вважає психологиня.