Кладовище у Делятині не охороняється державою 2023 року у межах спецномінації завантажено понад 800 світлин. За оцінками журі виділено 12 світлин-переможців, які представляють об’єкти із семи регіонів України — Хмельницька, Чернівецька, Івано-Франківська, Тернопільська, Черкаська, Рівненська та Київська області, інформують "Вікна" з посиланням на сайт конкурсу.
Найкращою серією світлин визначили три роботи із зображенням єврейського кладовища Делятина Івано-Франківської області авторства Тараса Золотавіна. Це кладовище не охороняється державою.
Журі Марла та Джей Осборн прокоментували це фото із серії так:
"На цьому знімку зображено одне з небагатьох уцілілих єврейських кладовищ у західній частині України, яке старіє природним шляхом без стороннього втручання. Фото ілюструє типову щільність поховань, які були на цих старих кладовищах, і унікальний стиль різьблення написів і символів (як примітивних, так і більш витончених). [Фото] демонструє обширність і рідкісність цього незвичайного історичного місця".
Тарас Золотавін вперше взяв участь у конкурсі 2021 року, відзначившись серед учасників-дебютантів, а вже у 2022 році він увійшов до десятки найбільш результативних конкурсантів. Зараз він перебуває на службі в ЗСУ.
Коментуючи свої роботи, Тарас сказав так:
«[Це] була одна із подорожей Карпатами. Зазвичай я відвідую гори в цьому регіоні, але також цікавлюся історією і краєзнавством. Десь на одному з інтернет-ресурсів побачив інформацію про кіркут у Делятині (як виявилося потім, зовсім не проілюстрований у Вікіпедії, хоча місце варте того). [Тож] вирішив виділити один день спеціально для його дослідження. І воно справді того вартувало.
Дуже вразили масштаби, до того не доводилося бачити одночасно стільки мацев у такій концентрації і різноманітті орнаментів. З приємного: видно, що за цвинтарем почали доглядати, спиляли зарості, встановили паркан і інформаційну дошку. Раніше там, судячи із залишків сміття, місцеві зробили звалище.
Було досить важко потрапити на територію самого кіркута. Паркан по периметру гарно захищає місце від вандалізму і випасу худоби, але я так і не знайшов якогось організованого входу. Довелося звертатися до місцевих мешканців, які провели до дерев’яної частини і відчинили імпровізований прохід (хоч і без питань теж не обійшлося, певно, не кожен день люди з фотокамерою “рвуться” на кладовище”).
У цілому місце варто відвідати хоча б один раз не лише краєзнавцям чи дослідникам минулого єврейського народу. Трапляється досить витончена робота різьби по каменю. Багатство стилістики і орнаменту, тварини, як символів, написи і т.д. Тож роботи ще непочатий край».
