Захищати Україну Артур пішов у 21 рік. Стояв за Маріуполь, Широкине Мама Віра розповідає, що син ще підлітком цікавився історією УПА і ніколи не міг спостерігати спокійно за тим, що відбувається в країні. Тому ще під час Революції Гідності брав участь у боях на вулиці Грушевського в Києві, йшов на штурм Українського дому. У 2014 році Артур Пірус залишив рідний Галич і став на захист країни у складі батальйону «Азов», пише "Укрінформ".
"Артур — доброволець. Позивний "Шериф»" мав іще в "Азові". Захищати Україну він пішов у 21 рік, стояв за Маріуполь, Широкине", — пригадує пані Віра.
Про своє бажання перемогти загарбників чоловік розповідав в одному з інтерв’ю після повернення із зони АТО.
"У мене було прагнення захистити родину й Україну, звільнити нашу Батьківщину від окупанта та вийти до наших кордонів, не допустивши московську гідру на інші території України. Про це і були думки, про себе сильно не думав", — казав воїн.
Тоді він очолив Галицьке районне об’єднання воїнів АТО та отримав депутатський мандат Галицької міської ради. Артур вважав своїм завданням відстояти бійців у мирному житті, а тому як правозахисник дбав про інтереси учасників бойових дій і їхніх сімей. Тоді він ініціював відновлення занедбаних та знищених могил учасників національної визвольної боротьби за Україну, долучався до експедицій, які шукали поховання закатованих жертв комуністичного режиму.
"Пролита кров на українську землю не має бути даремною, а пам'ять про їх чин та звитягу має бути збереженою. Декілька років тому я організовую ініціативу "Відродження", кожного року прикладаю зусилля для даної справи разом із небайдужими людьми, благодійниками, побратимами, тож не будемо зупинятися", — писав Артур щодо поховань воїнів УПА у жовтні 2022 року, коли вже сам виконував "завдання за призначенням".
Він справді вболівав за свою справу вже на фронті, куди пішов з початком повномасштабної війни, не затримавшись ні в кріслі депутата, ні на поважній посаді.
"Казав, якщо всі будуть ховатись і відкуплятись, то ворог прийде сюди", — пригадує пані Віра.
"Я є український націоналіст, вихований у такому ж дусі, моя родина брала участь в національно-визвольній боротьбі за Незалежність України. До Майдану я знав, що у нас буде конфлікт з Московією. Як на мене, це було очевидно, хоча наші люди в це не вірили й не вважали її своїм ворогом", — пояснював свою позицію для журналістів боєць.
У час повномасштабної війни Артур воював у складі Нацгвардії України.
"Розповідав, що ворог стріляв усім — йшли танки, "Гради", артилерія…Ми спілкувались, коли була така можливість. Пам’ятаю останню розмову: він щойно звільнився, чистив автомат. Сказав, що їм дали сухпайок. Ще сказав, що дуже втомлений і не має часу на відпочинок, бо знову повинен йти на "нуль". Я ще попросила його написати, що було в тому сухпайку… Це було близько 22 години, а не стало його вранці, о 4.30. У ту ніч я спала на його дивані. Він мені наснився — сидів у чорному костюмі на кріслі, біля мене", — зізнається мама.
Артур Пірус загинув 27 березня 2023 року у бою з росіянами біля Кремінної Луганської області. Захиснику було 30 років.
Артура Піруса поховали у Галичі. У далекій Італії на його честь посадили "Кам’яного дуба".
Нещодавно бійця було посмертно нагороджено відзнакою Президента України — орденом "За мужність" ІІІ ступеня та медаллю Івано-Франківської обласної державної адміністрації та Івано-Франківської обласної ради "За заслуги перед Прикарпаттям".
Ще раніше Артур Пірус був нагороджений медаллю "За оборону Маріуполя" (2015) та медаллю "За бойову звитягу" (2015).
