24 січня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Вугледар Василь Мельничук загинув Василь Мельничук, позивний «Гоцул» — старший сержант, стрілець 72-ї окремої механізованої бригади «Чорні запорожці». Народився 10 жовтня 1979 року в селі Спас на Івано-Франківщині.
Василь був старшою дитиною в сім'ї. Мав молодшу сестру Тетяну. Його дитинство проходило, як і у всіх дітей, — в селі пас корову, допомагав батькам по господарству, йдеться в проєкті "Спогади крізь віки", інформують "Вікна".
В 1997 році закінчив Спаську загальноосвітню школу. В шкільні роки Василь грав у волейбол. Потім проходив строкову військову службу в міліцейському батальйоні у Львові, де мобілізувавшись закінчив сільськогосподарський технікум.
Василь був патріотом. Його дідусі Павло і Василь воювали. Можливо, саме тому він без вагань поїхав на Майдан. А коли російські загарбники вторглися на схід України, став на захист своєї Батьківщини.
Побратим Олександр Стеценко розповів:
«Япознайомився з Василем в квітні 2015року, коли почала формуватися бригада. В лютому 2016 року ми були першими, хтозайняв Авдіївську промзону. Там точилися запеклі бої, потрапляли під обстріли. Якось ми були напозиції— тишина зловісна і гнітюча. Зранкудо вечора жодного пострілу, холодно, а внас тільки дві окопні свічки. ЗайшовВасиль і почав анекдоти розповідати. Регіт стояв такий, що сепари точно чули. Тепер ми з побратимами часто згадуємотой випадок і Василеві анекдоти».
За оборону Авдіївської промзони воїнів неодноразово нагороджували. В квітні 2016 року Василь повернувся додому, працював і проживав у Києві. Від держави отримав 2 га землі, побудував там маленький будинок, посадив горіхи, викопав ставок і запустив рибу. Казав, що до старості буде там жити, ловити рибу і збирати горіхи.
Більше за все на світі любив своїх синів — Олександра та Євгена. Вони були гордістю батька. А ще Василь любив свою племінницю Надію. Коли їхав у гості, то просив, щоб вона приготувала його улюблену страву. Вони годинами могли говорити планувати, мріяти. Та в життя Василя знову прийшла війна.
Побратим з позивним «Чечен» розповів:
«На початку повномасштабного вторгнення Василь був у Києві, а я за кордоном. 25 лютого ми вже були у військоматі. Він сказав, що треба ставати на оборону Києва. Нас 16 чоловік сіли по машинах і поїхали до Білої Церкви. Ми стояли на обороні зі сторони дамби через річку Ірпінь».
В травні 2022 року Василя перевели з Києва на Донецький напрямок. Сестра Тетяна поділилась:
«Брат в жовтні приходив увідпустку, дуже поспішав, хотів усіхпобачити. Казав, що дуже шкодує, що мало спілкується з молодшим сином Євгеном, який був за кордоном. Старший Сашко бувтут і проводжав його на війну».
24 січня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Вугледар Василь загинув.
Нагороджений пам'ятним нагрудним знаком Міністерства оборони України «За Україну та її волю», пам'ятною Медаллю «Авдіївська промзона», відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», нагрудним знаком «Учасник АТО», відзнакою Івано-Франківської ОДА «За бойову звитягу» та медалю Івано-Франківської обласної ради «Лицар бойового чину» (посмертно).
