Михайло мріє отримати протез і стати на ноги Військовий Михайло зізнається, що радіє, що вже на шляху одужання,— йдеться в сюжеті Івано-Франківського обласного телебачення, інформують "Вікна".
«Ясно, що я щасливий. Я вже шукаю якийсь суперкрутий протез, щоб навалювати по рідному місті, як Джекі Чан».
Повномасштабну війну Михайло зустрів строковиком. Тоді йому було 20 років. Потім підписав контракт і поїхав воювати на Донецький напрямок. Важке поранення отримав 24 квітня. На позиції хлопець був на спостережному пункті.
«Я почув вихід і не почув свист. Я знав вже по слуху своєму, що воно орієнтовно в мій квадрат прилетить. Швиденько згрупувався, як міг сховався. Зрозумів, що в мене поранення, тому що відчувається пекельна жара, пече як то кажуть. А я крикнув, що я трьохсотий. Допоки хлопці зреагували, то я вже наклав собі турнікет» — каже Михайло
Поруч із землянкою Михайла розірвалася міна. У його бік полетів великий уламок. Військовий каже, коли накладав на ногу турнікет зрозумів, що поранення серйозне. На евакуацію в госпіталі чекав 12 годин.
«Хлопці, які мене винесли вони взагалі герої, супер круті чуваки. Дуже потужні хлопці. Вони там ще 3 км мене пронесли. Це зайняло годинки дві, мабуть, але вони винесли мене і самі залишилися живі»
Праву ногу врятувати не вдалося. Але сам Михайло каже, що для нього це мінімальна втрата. Головне, що вижив. Уже після ампутації зателефонував батькові в Івано-Франківськ. А першим пораненого відвідав брат Андрій, який зараз служить на Запорізькому напрямку. Його відпустили на кілька днів.
Брат Михайла каже, що сам Андрій підтримує і заспокоює рідних. Адже всі дуже злякалися за нього.
«Це він нас підтримує морально. Ми депреснули й то дуже серйозно. Батьки в шоці, сестра плаче. Брати не розуміють, що робити. Я вже хоч побачив, що справді все нормально»
Медики кажуть Михайлу пощастило. Під час розриву міни уламки як правило вражають усе тіло і тоді шанси вижити мінімальні. А Михайло втратив тільки ногу, інших ушкоджень немає.
«Він потрапив у важкому стані. Він втратив кров, але він наскільки швидко відновлюється. Каже:« Мої тканини так швидко генерують, що я не встигаю за ними слідкувати. Допомагає молодість, впевненість про те, що попереду нормальне, вільне життя» — каже генеральний директор лікарні, де проходить лікування Михайло
Михайло мріє отримати протез і стати на ноги. Днями його мають перевести до рідного Івано-Франківська. Тут вже чекають батьки сестра та ще двоє старших братів.
