Жінки отримували нагороди й визнання за працю Ганна Іванівна та Віра Францівна віддали цій роботі понад 40 років свого життя. За працю пані Ганна нагороджена орденом Трудової Слави ІІІ ступеня, інформують "Вікна" з посиланням на Бурштинську ТЕС.
"Я вже 20 років, як вийшла на пенсію. Пам’ятаю, ще як влаштовувалася на ТЕС. Тоді як раз йшло будівництво і я була в одній з будівничих бригад. Це був березень 1964-го, ми штукатурили адмінкорпус. І тут бачимо, що людей багато зібралося. Дізналися, що якраз набирали працівників на пусконаладку і на мазутне господарство ТЕС — так я тоді і влаштувалися сюди на роботу на «мазутку». Я ж все життя мріяла про енергетику, змалку тато передав мені цікавість до котлів, турбін. Після того, навчаючись, пройшла великий шлях: була обхідником мазутки, потім ЖЕНів, млинів, а на пенсію виходила вже з посади обхідника з турбінного устаткування. Так, тут в основному працюють чоловіки. Але нічого, я справлялася. Ще й навіть вчила новоприйнятих працювати, а вони мені допомагали крутити засувки, коли було потрібно, бо для них треба трохи більше фізичної сили. Загалом, в цьому і є відмінність між деякими посадами. Якщо маєш міцну будову тіла і фізичну підготовку, то ти справишся з будь-якою роботою. А я важила тоді 40 кг, була маленька, худенька, але все ж справлялася", — ділиться Ганна Іванівна.
Кажуть, що були хлопці, які, жартуючи, називали дівчат "спідницями". Проте, ті дівчата, хто працював на виробничих посадах, завжди знали, що відповісти чоловікам, адже робили таку ж саму роботу і справлялися ніяк не гірше. Та отримували такі ж нагороди й визнання за працю.
Галина Данилівна працювала в ті самі роки турбіністкою, потім інженером 2 та 1 категорії, а напередодні виходу на пенсію — фахівцем у службі головного інженера. Присвятила роботі на ТЕС майже 32 роки свого життя.
"Якщо ти добре робиш свою роботу, добре здаєш зміну, то ніяких питань до тебе не буде. Бо нема різниці на виробництві чи ти чоловік, чи жінка. Ти виконуєш все згідно з посадовими інструкціями, працюєш відповідально і сумлінно — оце головне. Ми так і працювали. Нам і державні нагороди вручали, і подарунки за заслуги. Мені от годинник подарували до Дня енергетика", — посміхається пані Галина.
Віра Францівна зі своїм 42-річним стажем на ТЕС, який почався з машиніста живильних насосів, пізніше працювала машиністкою з турбінного устаткування. А запам’яталася багатьом ще і як спортсменка. Вона займалася легкою атлетикою, грала в шахи, брала участь у змаганнях.
"У нас часто були змагання між цехами. В той час я і на лижах каталася, бігала, грала в шахи тощо. Дівчата, як і хлопці, завжди були спортивними. Грали у футбол, займалися важкою атлетикою, часто їздили вболівати на футбольні матчі, на екскурсії, в гори. Є що згадувати", — додає пані Віра.
Пам’ятають жінки й той страшний випадок, коли стався вибух на Чорнобильській АЕС під час нічної зміни. Треба було швидко пустити блоки, щоб набрати необхідні мегавати і не "посадити" енергосистему. Ситуація була дещо схожа з тією, в якій працюють наші енергетики з початку війни — така ж напруженість, тривога і необхідність швидко діяти. Тому у наших енергетиків вміння справлятися з кризами, як то кажуть, "в крові".
