Вставлених прикрас на кошику є від двох з половиною до чотирьох тисяч. Шестигранні заготовки Микола оздоблює різьбленими дерев’яними деталями, орнаментами. Найкращий матеріал для роботи – груша, черешня, явір. Над таким кошелем працювати можна й рік, а можна й місяць, інформують "Вікна" з посиланням на Верховинські вісті.
Вставлених прикрас на кошику є від двох з половиною до чотирьох тисяч. Орнаменти майстер бере не з каталогу, а з голови. Вони, практично, не повторюються. Два однакові кошики можуть вийти, якщо їх робити одночасно. Схожі є, але не однакові.
"Колис гуцули паску світили в пасківнику, але єго та й ковбасу из їчком клали в бисаги, а їх – або на плечі, або на коня, бо церков ни було в кождому селі. От, наприклад, мої діди та й баби ишли ци в Красноїлю, ци у Ферескулю (Черемошна). Але чєс ни стоїт на місци, Божі храми є вже у кождому селі, навіть на присілках, та й у моду вже давно увійшли кошелі. Їх є, єк кажут, и до вибору, и до кольору. Але є ші й такі, шо ни кожен ґазда бізивний такий мати", — розповідає гуцульською говіркою майстер.
Свій перший кошик Микола зробив приблизно років п’ятнадцять тому. Тепер у них святять паску навіть за кордоном: Польщі, Канаді, США. Гонорові кошики й вартують гонорово – від 300 до 1000 умовних одиниць. Але це така красива річ, що її можна передавати з покоління у покоління, як родинну реліквію.
Варто сказати, що Микола походить з відомої родини різьбярів Гасюків із Брустурів. Його дідусь і бабуся займалися цієї справою, вони ж і навчили онука цьому ремеслу. З деревом Микола працює із дев’яти років, і вже більше двадцяти п’яти. Багато виробів виготовляє для церков. Замовлень вистачає, та й помічники підростають – виховує трьох синочків.
Мав чимало виставок як на Прикарпатті, так і в Києві. У майбутньому Микола планує отримати звання заслуженого майстра і не перестає творити красу.
