"Якби я знав, що реабілітація буде такою виснажливою, попросив би евтаназію", — боєць Євген Просяновський (Відео)

З початком повномасштабного вторгнення росії калушанин Євген Просяновський долучився до лав ЗСУ. До початку 2022 року близько п’яти років займався страйкболом та мріяв відкрити власний магазин. Проте війна внесла свої корективи: вчився керувати дронами, а потім і сам вчив бійців. 8 березня 2023 року назавжди змінило життя бійця з позивним «Юджин» на «до» і «після». Хлопець отримав важке поранення спини та вчиться по-новому жити.
Переглядів: 2399
8 березня 2023 року назавжди змінило життя бійця з позивним «Юджин» на «до» і «після»

На своєму Ютуб-каналі військовослужбовець презентував фільм під назвою «Сповідь страйкболіста: боротьба за життя» про те, що пережив у свої 25 та як досі не здається. Відеомейкером відео став Олександр Заліський, пишуть «Вікна».

 

— Страйкбол — це моє хобі, яке дало мені круту базу і поняття, що таке «зброя», як з нею працювати та як з нею взаємодіяти. До 2022 року я займався страйкболом вже близько п’яти років, а останній рік перед війною працював в одному з топових українських страйкбольних магазинів, — розповідає Євген Просяновський.

Разом зі своїм другом Андрієм Даньом хотів теж почати справу і відкрити маленький страйкбольний магазин. Проте повномасштабна війна внесла свої корективи й хлопці добровольцями потрапили до лав Національної гвардії.

«Юджин» пригадує, що на початку більшість мобілізованих та досвідчених воїнів зверхньо ставилися до страйкболу і дронів. Все змінили перші тренування, які дали розуміння, що страйкбол допомагає аналізувати помилки.

«Коли ти, грубо кажучи, повертаєшся «намертвяк», ти аналізуєш, де ти не так виставив коліно, де, можливо, не так підтягнув правильно лікоть, що по тобі прилетіло», — розповідає Євген.

Командир батальйону Женю та Андрія помітив одразу:

«Мені б 30 таких страйкболістів, як ви, та й можна було б воювати».

Адже хлопці мали хоч невеликий, проте хоч якийсь досвід. Згодом зрозуміли, що хочуть працювати із дронами.

В лютому 2023 року військовослужбовці вирушили в зону бойового зіткнення.

«Працювати там було пекло. Те, що перелітає «від нуля», сиплеться тобі на голову. Чи було страшно? Скажу чесно — ні. В той момент ти просто знаєш, що в тебе є завдання. Але вже коли ти повертаєшся, мозок починає підкидувати варіанти «а що якби». В такі моменти справді страшно, коли аналізуєш, скільки разів за день ти міг загинути», — пригадує Євген.

Хлопець пригадує перший адреналіновий шок. Коли міна залетіла в бліндаж, трусило так, що не міг ніяк себе опанувати. А ще тоді вперше побачив «двохсотого» без голови.

8 березня 2023 року Євген Просяновський отримав поранення, яке прикувало його до інвалідного візка.

«Чую вже не свист, а дійсно скрегіт, коли повітря просто розривається. І все, що я встиг зробити, — це штовхнути хлопців, і зробити, напевно, пів кроку. І тут мене просто «складає» навпіл, «прибиває» до стіни. Шолом в мене з голови злетів і я просто розумію, що я не можу рухатись. Болю ще нема, але я різко починаю хотіти в туалет. І тут я зрозумів, що приліт мені пішов по хребту», — згадує боєць.

Військовослужбовець зізнається: коли його евакуйовували, то він молився аби не було прильоту в цей момент. Відчував пекельний біль, від якого просто дико верещав. В той час за автівкою летіли снаряди.

«Якби я знав, що увесь цей мій процес реабілітації відновлення затягнеться наскільки та буде наскільки виснажливим і болючим як і фізично, так і ментально, я б, напевно, попросив евтаназію», — зізнається Євген.

Вже понад рік «Юджин» бореться з наслідками поранення і сам з собою. Коли їхав в Німеччину, то знав, що має дві  сім'ї: ту, в якій виріс, і яку я створив сам. Проте найбільшою мотивацією встати це був дідусь. Під час розмови він дуже плакав, просив повертатися, казав, що буде допомагати внукові ставати на ноги. Нещодавно дідусь Євгена помер, а Женя, на жаль, так і не зміг з ним попрощатися, адже перебуває в Німеччині, де триває його лікування та реабілітація. За цей час хлопець встиг одружитися і розлучитися.

«Наше життя нам по факту не належить. Коли ти їдеш туди (на війну. — Ред.), в глибині душі прощаєшся з усім світом, який пролітає за вікном. І я досі не знаю: чи те, що я вижив, це другий шанс чи це якесь покарання? Я зараз як ніколи розумію фразу, що живі позаздрять мертвим, бо зараз так заздрять тим воїнам, які загинули на початку війни, коли вони бачили, наскільки країна об'єднана», — розмірковує «Юджин».

Євген Просяновський зазначив, що відкритий до спілкування і буде й надалі ділитися своїми маленькими досягненнями в соцмережах. А також всіх небайдужих за можливістю закликає допомогти гривнею чи репостом в подальшому його лікуванні та реабілітації.

Підписатися на Ютуб-канал Євгена можна за посиланням.