Назар розповів, що рішення піти воювати прийняв у перші дні повномасштабного вторгнення "На нулі перша зброя — це лопата", — так дні на фронті характеризує 26-річний калушанин Назар.
Військовий відбивав атаки окупантів на Київщині та Донеччині у складі 10 гірсько-штурмової бригади. Рік тому отримав важке поранення — відірвало ногу. Після протезування та реабілітації продовжує службу в одному із ТЦК Івано-Франківської області.
Щира та відверта розповідь стрільця-зенітника про його бойовий досвід на ставлення до воїнів в тилу не залишає нікого байдужим.
"Це одна з сотень історій військовослужбовців ТЦК. Не "хабарники", не "ухилянти" і не "родичі генералів". Справжні герої, які отримали поранення, мають бойовий досвід і з об’єктивних причин не можуть продовжити подальшу службу на передовій. Проте продовжують служити Україні", — йдеться у дописі.
Назар, який пішов воювати у 24 роки розповів, що таке рішення прийняв у перші дні повномасштабного вторгнення. З першими вибухами зрозумів, що в Україні біда і пішов. Службу проходив у десятій гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс». Побував у Гостомелі, дійшли до Іванкового, а після звільнення Київщини, залишилися там на кілька місяців на злагодження. Після цього підрозділ направили в Донецьку область, інформують "Вікна".
"Більшу частину там провів, в районі Соледара, Бахмута. На Донбасі почалися перші втрати саме мого підрозділу. Пішли перші сльози, перші відправки додому. Перше правило на Донбасі — копати вище голови, щоб вижити. Танки, міномети, дрони торік почали активно використовувати. До того літали їхні літаки, але завдяки нашим підрозділам ППО в зоні "нуля" вони перестали літали. Почали крити артою, все зносити. У травні поранення отримав, три кроки не добіг до бліндажа, відірвало ногу. Обстріл ще тривав пів години, потім мене забрали. Це було тяжко, але справився", — розповів військовий.
Лікування тривало три місяці, на щастя вдалося зберегти коліно, тож з війська калушанина не списали. Він отримав другу групу інвалідності та подав документи на службу за місцем проживання. До обов’язків виходить чергування у разі потреби та виїзди за дорученнями. Протез ноги Назар приховує штанами, щоб люди не бачили.
«На тебе плюються, чому ти тут стоїш, чому не йдеш воювати. А ти такий-сякий. Я просто мовчу. Треба йти на війну, усвідомлюючи, що ти захищаєш. Якщо ми це не зробимо, нас просто знищать, ми просто пропадемо», — переконаний калушанин.
