У російсько-українській війні вже загинули 18 випускників ліцею №7 Богдан Боднар — навідник гірсько-штурмового батальйону 128 окремої гірсько-штурмової бригади, Народився 17 січня 1973 року у селі Дубравка Журавненської селищної ради, що на Львівщині.
Був молодшою дитиною в сімꞌї. Мав старшого брата Тараса, якого дуже любив і поважав. Згодом родина переїхала до Калуша.
Після восьмого класу вступив до Стрийського вищого професійного училища №8. Здобув фах слюсаря з ремонту та обслуговування контрольно-вимірювальних приладів і автоматики. На вихідні часто приїжджав до бабусі в рідну Дубравку. У сусідньому селі Чертіж зустрів своє кохання — дівчину Галину. Вона працювала вчителем у місцевій школі. 19 листопада 1994 року пара одружилася. У щасливому шлюбі прожили 29 років.
Виховали двоє синів. Старший син Юрій закінчив магістратуру Львівської політехніки. Молодший Мар'ян є студентом Львівського національного університету природокористування.
Богдан захоплювався футболом. Працював у ТОВ «Карпатнафтохім» оператором механізованих та автоматизованих складів відділення розвантаження солі насипом, цеху з виробництва хлору та каустичної соди мембранним методом.
«За потребою міг виконати роботу, що не входила до його обов'язків. Був безконфліктним та сумлінним працівником. Також характерною його рисою була пунктуальність», — розповідає заступник начальника цеху з виробництва Ігор Ткач.
4 травня 2023 року Богдан став на захист рідної землі. Служив навідником гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти гірсько-штурмового батальйону військової частини А-1556. Хоробро протистояв ворогові. Побратими характеризують його як людину зі світлою енергетикою, завжди усміхнену і щиру, надійного друга, готового прийти на допомогу в будь-якій ситуації.
Життя воїна обірвалося 22 листопада 2023 року внаслідок артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Малі Щербаки Василівського району Запорізької області. Йому навіки 50.
Свій останній спочинок боєць знайшов 28 листопада 2023 року на кладовищі села Чертіж, де проживав з сім'єю.
Посмертно захиснику присвоєно звання «Почесний громадянин Калуської міської територіальної громади».
Дружина Галина на відкритті анотаційної дошки зазначила, що війна у неї забрала чоловіка, у дітей — батька, а у батьків — рідну дитину.
«Сьогодні я стою з глибоким смутком у серці й одночасно з вдячністю. Хочу щиро подякувати, що прийшли вшанувати мого загиблого чоловіка. Мій Богдан був дбайливим, люблячим чоловіком і справжнім Героєм. Памꞌятаймо, якою ціною дається воля нашої України. Дай Боже, щоб ніколи ніхто із вас не втрачав своїх рідних», — звернулася вдова загиблого воїна.
Василь Микицей — позивні «Майор» та «Ревізор», стрілець 3 стрілецької роти 79 батальйону 102 окремої територіальної оборони імені полковника Дмитра Вітовського. Народився 10 грудня 1972 року в Калуші.
В сім'ї його дуже любили. Мав старшого на три роки брата Степана. Ріс надзвичайно активним та жвавим. Навчався у Калуській ЗОШ №7.
За словами однокласників, Василь був хорошим другом, надійним і дуже добрим.
Відвідував секцію вільної боротьби у спорткомплексі «Будівельник», виконав норматив кандидата в майстри спорту.
Після закінчення 10 класу відслужив строкову службу. У 1993 році вступив до Тернопільського інституту народного господарства за спеціальністю «Облік і аудит», який закінчив у 1998 році. Влаштувався на роботу в Калуську міську раду спеціалістом із захисту прав споживачів. Відтак був головним спеціалістом відділу ринкового та метрологічного нагляду Управління захисту прав споживачів та контролю за регульованими цінами у головному управлінні Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області.
У 2011 році здобув диплом магістра за спеціальністю «Державна служба» у Івано-Франківському технічному університеті нафти і газу.
Колега Микола Томин пригадує, що Василь Микицей завжди міг вислухати та розрадити в складних ситуаціях. Правда і справедливість для нього були не просто словами, а життєвим кредо».
Зі своєю дружиною Богданою познайомився у 1994 році. Одружився в 1996. У щасливому шлюбі народилися троє синів: Ярослав, Максим та Степан.
Любив подорожі як рідною країною, так і за її межами. З кожним із синів у віці п’яти-шести років підкорив вершину гори Говерла. Багато читав про історію України.
Брав активну участь у двох революціях — Помаранчевій та Гідності. А ще був членом Калуської Спілки української молоді. Любов до своєї країни, готовність до самопожертви задля кращої її долі, мабуть, передалась Василеві від дідуся по лінії батька, якого розстріляв комуністичний режим.
З початком повномасштабної війни 25 лютого 2022 року вступив до Калуської тероборони.
П’ятого грудня 2023 року воїн отримав важкі поранення на позиціях під Гуляйполем Пологівського району Запорізької області. У лікарню потрапив у важкому стані. На жаль, серце бійця перестало битися у день його народження: 10 грудня йому мав би виповнитись 51 рік. Як і його дід, Василь загинув від рук окупантів.
Свій останній спочинок герой знайшов 16 грудня на Алеї слави міського кладовища.
Брат Василя Микицея Степан розповів, що його брат змалку був опорою для батьків. Змалку вирізнявся справедливістю і любив говорити правду. Був в Києві під час Помарачевої Революції та Революції Гідності. На війну пішов добровольцем у другий день повномасштабного вторгнення. Загинув у день свого народження від рук окупанта, як і його дід у 1947 році від НКВДистів.
Посмертно захиснику присвоєно звання «Почесний громадянин Калуської міської територіальної громади».
За словами директора Калуського ліцею №7 Володимира Кіндрата, вже 18 випускників навчального закладу, не враховуючи зниклих безвісти, загинули в російсько-українській війні.
Ірина БОРАЧОК, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер
