Загинув боєць 29 вересня 2022 року в районі населеного пункту Червоне на Запоріжжі Ростислав Породько — боєць 102 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ імені полковника Дмитра Вітовського. Народився 10 жовтня 1975 року в місті Ревуца (Словаччина) в сім’ї військового, розповідає проєкт "Спогади крізь віки", інформують "Вікна".
В серпні 1977 року родина повернулась на Батьківщину, оселившись у місті Калуші. З 1982 по 1990 рік навчався у Калуській ЗОШ №6.
Класна керівниця Марія Ухманюк пригадує:
«За роки навчання Ростислав зарекомендував себе старанним, дисциплінованим спостережливим та допитливим учнем. Мав абстрактне мислення, добру пам'ять, відвідував науково-технічний гурток. Брав участь у туристично-краєзнавчій роботі. Користувався авторитетом серед педагогів та однокласників, мав багато друзів».
Навчання продовжив у Калуському хіміко-технологічному технікумі, здобувши фах техніка-електрика, за яким працював у концерні «Хлорвініл» (ТОВ «Карпатнафтохім»).
У 2006 році здобув вищу освіту в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу. Влаштувався інженером-електриком у компанію «Даноша» (ТзОВ «Ґудвеллі Україна»). Відтак став начальником виробництва.
Головний енергетик підприємства Роман Худяк розповідає:
«З Ростиком ми разом навчались в університеті, з того часу і дружили. Як людина він був надзвичайно добрим, товариським, приємним у спілкуванні, відкритим до розмови, чесним і відвертим. А в професійному плані був фаховим спеціалістом, старанним і надзвичайно відповідальним».
З 2008 по 2010 рік працював заступником директора з технічних питань, виконробом електриком у приватному підприємстві «Максвел». Директор Михайло Панько характеризує
Ростислава як справжнього фахівця своєї справи.
«Це була людина з оригінальним стилем мислення, доброзичливий та самокритичний. Оптимістичний, життєрадісний, щирий та відвертий».
У 2010 році повернувся у компанію «Ґудвеллі Україна». Працював бригадиром, майстром, фахівцем із впровадження сервісних програм. За словами колеги Юрія Махна, Ростислав був тією людиною, яка могла підтримати й розвеселити, навіть коли видався скрутний день. А ще — завжди щирий та прямолінійний.
Радислав Ольковський додає, що Ростислав був душею колективу, на якого можна було розраховувати більше, аніж на самого себе.
Найбільшим захопленням Ростислава була гра на гітарі. А ще любив майструвати, багато подорожував горами. Підкорив п'ять із шести двотисячників Карпат.
З перших днів війни 26 лютого 2022 року Ростислав з друзями добровольцем мобілізувався до Калуської тероборони. Служив на Запорізькому напрямку. Був кулеметником зенітно-кулеметного відділення роти вогневої підтримки військової частини А-7166.
Побратим Валерій пригадує, що коли реально було страшно, коли міни прилітали поряд, кулі свистіли над головою, Ростик завжди вмів підбадьорити якимось жартом. Він був дуже винахідливим — стрічки від кулемета з'єднував під час роботи кулеметом. Це не давало змоги окупантам перепочити.
Сергій Гобко додає, що таку позитивну людину і надійного товариша зустрічаєш раз у житті. Ростислав проніс міцну дружбу через усе життя.
Загинув боєць 29 вересня 2022 року під час вогневого контакту в районі населеного пункту Червоне Пологівського району Запорізької області.
Свій останній спочинок знайшов 2 жовтня 2022 року на Алеї слави Калуського міського кладовища.
10 жовтня Ростиславу повинно було виповнитись 47 років. У захисника залишилися матір, дружина, двоє синів та дочка Уляна від першого шлюбу.
Посмертно Герою присвоєно звання «Почесний громадянин Калуської міської територіальної громади.
Раніше йшлося, що у Калуському ліцеї №6 відкрили меморіальні дошки трьом полеглим Героям, серед яких — Ростиславу Породьку.
