Захисник активно проходить підготовку за трьома дисциплінами: стрільба з лука, суха гребля і жим штанги Андрій Бойчук — професійний військовий. Починав службу 2013 року в розвідроті на посаді командира відділення. Був у Луганському аеропорту, звідки повернувся живим і неушкодженим. Оскільки мав вищу освіту і бажання стати офіцером, то у 2016 році пройшов навчання в Одеській військовій академії. По закінченні став командиром взводу роти снайперів.
З початком повномасштабного вторгнення росії почав служити у 80 окремій десантно-штурмовій бригаді командиром відділення, згодом — офіцером штабу. Виконував завдання безпосередньо з коригування вогню артилерії, зі спостереження, навчав інших виконувати бойові завдання.
Військовий розповів «Вікнам», як отримав поранення, яке поділило його життя на «до» і «після».
«Я виконував задачу в населеному пункту Кліщіївка Донецької області. Ворожий дрон виявив нашу групу і почалися обстріли. Нам вдалося заховатися. Коли обстріли стихли, я віддав наказ продовжити рух. Тоді ж був поранений під час обстріл з танку. На евакуаційну групу чекав майже добу. До трьох днів мені надали допомогу, а до цього я був з турнікетами. Проте радий, що я живий», — ділиться Андрій Бойчук.
Після Дніпра і Києва в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні, крім ноги, довелося лікувати нирки, які не працювали після тяжкої травми. Двічі на день з бійцем займалися реабілітологи. Було дуже важко, постійно боліли м’язи, проте Андрій не занепадав духом і боровся за власне життя.
«Я був лежачий, не працювали нирки й мені було важко навіть піднятися. Пригадую, коли мене підняв брат, світ закрутився. Але почав займатися й адаптувався», — розповідає Андрій Бойчук.
Реабілітолог спочатку просто вчив вставати з ліжка, щоб не впасти й не втратити свідомість. А далі були вправи, які допомагають зміцнити м'язи.
Опорою для пораненого військового стали рідні, донька та племінниця, друзі. Проте і сам Андрій затято і вперто тримався за життя. Далі почалося безплатне протезування за державною програмою. В Івано-Франківську надали тимчасовий протез, а вже через тиждень — буде постійний.
Про існування «Ігор нескорених» воїн дізнався від друзів та реабілітолога. Вирішив спробувати.
«Це просто, щоб показати силу волі, що ми живі, маємо силу духу і можемо показати якраз, наскільки ми здатні іти до кінця», — каже Андрій.
Захисник активно проходить підготовку за трьома дисциплінами: стрільба з лука, суха гребля і жим штанги. Тренувався в Івано-Франківську, тепер — в Калуші.
Військовий розповідає, що протез йому не заважає тренуватися. Андрій Бойчук переконаний: можна бути без ноги, руки, але головне — мати міцний дух.
«Впав на коліна — треба йти далі, впав лежачи — треба йти далі, треба йти до перемоги в будь-якому випадку», — акцентує боєць.
Андрій Бойчук налаштований на перемогу як в «Іграх нескорених», так і у війні:
«Почуваю себе добре, настрій та дух бойовий, бо ми козацького роду, бо ми десантники, а колишніх десантників не буває. І ми переможемо, бо ми своїй землі».
З 31 травня по 2 червня відбуватиметься відбір учасників на змагання в Києві. «Ігри Нескорених-2025» відбудуться в канадському Ванкувері-Вістлері в лютому наступного року. Україну представить національна збірна, склад якої спеціальна комісія оголосить до кінця червня.
Довідка. Ігри нескорених (англ. Invictus Games) — міжнародні спортивні змагання в паралімпійському стилі. В іграх, заснованих принцом Гаррі, беруть участь поранені військовослужбовці та пов'язані з ними ветерани у таких видах спорту як баскетбол на візках, волейбол сидячи й веслування в залі.
Перші Ігри нескорених відбулися 2014 року в Олімпійському парку королеви Єлизавети у Лондоні.
Україна вперше отримала право взяти участь в Іграх нескорених 2017 року в Торонто як союзник НАТО в миротворчих операціях по всьому світу, а також через АТО на сході України.
«Ігри нескорених» в Україні підтримують українських військовослужбовців та ветеранів на шляху до фізичного відновлення, психологічної реабілітації та соціальної інтеграції, формуючи позитивний світогляд та мотивуючи до занять спортом та особистого зростання.
Ірина БОРАЧОК, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер
