У Тужилівському ліцеї з’явилася інтерактивна пам’ятна дошка, присвячена Ігореві Лавріву. Фото: міська рада У понеділок, 20 травня, скорботна громада зустрілася на подвір’ї Тужилівського ліцею, щоб вшанувати світлу постать Захисника, Почесного громадянина Калуської громади Ігоря Лавріва, йдеться в офіційній інформації.
На фасаді навчального закладу, де здобував освіту полеглий Воїн, з’явилася інтерактивна пам’ятна дошка, що нагадуватиме кожному, яка гірка плата за свободу.
Ігор Лаврів — головний сержант 128 окремої гірсько-штурмової бригади. Народився 2 березня 1982 року в селі Тужилів Калуського району, йдеться в проєкті "Спогади крізь віки", інформують "Вікна".
Був наймолодшою дитиною у родині — мав старших брата Романа і сестру Наталію. Після закінчення школи вступив до Богородчанського професійно-технічного училища №2, де здобув фах столяра.
У 2000-2001 роках служив у внутрішніх військах у Золочеві Львівської області. Свою майбутню дружину Галину зустрів у рідному селі.
У 2006 році закохана пара одружилася. В щасливому шлюбі народилось двоє дітей — син Дмитро і донечка Софія.
Усе своє життя Ігор був гідним прикладом не лише своїм дітям, але й оточенню. У житті був дбайливим, щирим та розважливим. А ще дбав про свій рідний дім, де господарював на власній затишній садибі. Одним із його хобі було мисливство.
До війни працював у місцевій пекарні «Родина». У перші дні повномасштабного вторгнення пішов до Калуського центру комплектування і соціальної підтримки, маючи величезну мотивацію захищати свою країну. Головний сержант служив командиром першого штурмового відділення — командиром машини другого штурмового взводу штурмової роти військової частини.
"У характері Ігоря я завжди помічала організованість, стійкість, готовність брати на себе відповідальність. Хоч би яка була проблема він не боявся її, а відразу брався за вирішення, а також завжди був готовий допомогти усім хто цього потребував. Думаю, всі ці риси й спонукали його взяти до рук зброю і піти відстоювати свою землю", — додає кума Оксана Савчук.
Ігоря Лавріва направили до військової частини Т-0950, що дислокувалися в останній час на Донеччині. Служив командиром першого штурмового відділення командиром машини другого штурмового взводу штурмової роти. За словами побратимів, йому можна було довірити усе — від зброї до техніки.
Загинув 15 січня 2024 року між населеними пунктами Іванівське і Кліщіївка Бахмутського району під час мінометно-артилерійського обстрілу.
Свій останній спочинок Герой знайшов 21 січня 2024 року на місцевому кладовищі в рідному селі Тужилів. На могилі воїни склали подяку матері за достойного сина, вірного своїй рідній землі, своїй нації.
У березні загиблому захисникові мало виповнитись 42 роки. Тут залишились його дружина, батьки, двоє дітей.
Посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин Калуської територіальної громади».
