У Сівці-Войнилівській вшанували пам'ять загиблих земляків. Фото: Войнилівська селищна рада 19 травня 2024 року у Сівка-Войнилівській гімназії посвятили та відкрили меморіальні дошки пам'яті двох випускників — полеглих захисників України, повідомляють "Вікна".
На урочистій церемонії відкриття були присутні: родини загиблих Героїв, а також побратим Ігоря Стефанишина. Присутні, схиливши голови у глибокій скорботі віддали данину шани світлій памʼяті Віталія та Ігоря, які загинули у боротьбі за свободу, територіальну цілісність та єдність України.
Ігор Стефанишин — старший солдат, стрілець-помічник гранатометника 1 стрілецької роти. Позивний «Батон» — старший солдат, стрілець-помічник гранатометника 1 стрілецької роти. Народився 24 травня 1972 року в селі Мошківці, Калуського району, Івано-Франківської області в сім'ї колгоспників, йдеться в проєкті "Спогади крізь віки".
Ігор ще з дитинства цікавився виробами з металу. На уроках трудового навчання виточував різноманітні деталі. Однокласник Володимир Стефанюк розповів:
«Ми сиділи за одною партою до 10-го класу. Змалку Ігор був дуже працьовитим. Його тато помер рано. Доводилось працювати і за себе, і за нього. Коли втратив маму жив з сестрою».
У Калуському професійно-технічному училищі №6 отримав професію токар. Завдяки своєму таланту виточував деталі на замовлення.
В 1990-1992 роках проходив строкову військову службу в Казахстані. Демобілізувавшись, він працював на заводі керамзитних виробів у Бурштині та на будівництві ТзОВ «Ґудвеллі Україна». З 2017 року Ігор продовжив роботу в Бурштині на посаді слюсаря-сантехніка.
13 лютого 2023 року Ігоря призвали до лав Збройних сил України. Побратим Василь розповів:
«Ми познайомилися на навчаннях. Позивний «Батон», бо так його називали на роботі. Ігор був ботаном, прокидався щодня о 5-ій ранку, вивчав природу. Він жив біля річки й казав, що любить рибалити».
Під час проходження військової служби отримав звання "старший солдат". Ігор служив на позиції стрільця-помічника, гранатометника. Він був добрим та щирим товаришем, побратим Армен поділився спогадами:
«Справжній солдат — це про нього. Ігор не був байдужим до своєї важкої чоловічої роботи захищати рідну землю. Він був цікавим співрозмовником, начитаний, ерудований, інколи несподіваний у своїх висновках».
6 липня 2023 року Ігор загинув під час мінометного обстрілу в селі Кліщіївка, Бахмутського району на Донеччині. Поховали Героя у рідному селі Мошківці.
Віталій Воронка, позивний «Ворон» — солдат, стрілець 419 стрілецького батальйону. Народився 12 червня 1982 року в селі Колодіїв, Галицького району, Івано-Франківської області, в родині робітників.
Крім Віталія, батьки мали ще одного сина та двох доньок. Діти були дружніми, завжди допомагали одне одному. Братів називали «старший ворон» і «молодший ворон».
В 1986 році сім'я переїхала до села Сівка-Войнилівська Калуського району. Там пройшло дитинство та молоді роки Віталія.
Хлопець зростав активним і спортивним, любив грати у футбол. Вільний час проводив, допомагаючи батькам по господарству. 1997 року Віталій вступив у Бурштинське вище професійне училище торгівлі та економіки й отримав спеціальність «кухар». Але працював будівельником, їздив на роботу за кордон.
У 2007 році Віталій створив свою сім'ю й одружився з коханою жінкою Оксаною. В пари народилися двоє дітей: син Артур і донька Ангеліна.
У 2019 році Віталій познайомився зі своєю другою дружиною Іванною. Пара прожила чотири щасливих роки. В армії не служив через стан здоров'я, але коли почалася повномасштабна війна, то Віталій не міг бути осторонь: його понад 10 разів відправляли додому після медкомісії.
13 лютого 2023 року Віталія таки мобілізували й Калуський центр комплектування відправив його до військової частини А-4809, де він служив стрільцем 419 батальйону.
Після проходження військового вишколу служив у Львівській області, а далі був Бахмут, де точилися запеклі бої. Там він рятував поранених побратимів.
4 травня 2023 року Віталій загинув, отримавши поранення, не сумісні з життям.
Поховали Героя на місцевому кладовищі у рідному селі Сівка-Войнилівська. Старша сестра Марійка поділилася спогадами:
«Віталій був спокійний. Тримався осторонь бійок і сварок. Дуже хотів захищати Батьківщину і тішився, коли одягнув військову форму. Його повертали з військових частин через хворе серце. Побратими розповіли, що Віталій, який був парамедиком отримав поранення в спину, коли евакуйовував пораненого з поля бою».
