Пліч-о-пліч пара крокує вже 14 років і з посмішкою згадує своє життя до війни Цілу добу під обстрілами подружжя чекало на горищі, аж поки на човні їх не вивезли з міста. Це був чи не один з найгірших днів у їхньому житті, інформують "Вікна" з посиланням на "Карітас Івано-Франківськ".
"Вода почала підійматись близько шостої ранку. Об 11 вона вже з головою накривала мене. Я зібрав документи, деякі речі та відніс на горище. Там з дружиною ми добу чекали, поки нас евакуюють. Бачили на власні очі, як глиняні хати йдуть під воду. Знаємо, що одна людина загинула так. Що зараз з нашим будинком — ніхто не знає, як і те, чи буде куди повернутись", — ділиться Сергій Володимирович.
Тетяна Михайлівна підтверджує слова чоловіка та додає, що було дуже лячно та, попри страх, її коханий насмілився врятувати собаку. Сусіди покинули дім та залишили тварину прив’язаною. Виття собаки почув Сергій, не вагаючись заліз у крижану воду та притягнув собаку на дах сусіднього курника. Згодом поплив і вдруге до нього, щоб погодувати бідолашного.
З посмішкою пара згадує своє життя до війни. У молодості Тетяна працювала поваром-бригадиром, згодом — директоркою шкільних столових. У вільний час жінка любить в’язати гачком, вʼяже чудові сукні своїм маленьким внучкам.
Сергій же захоплюється українською літературою та полюбляє перечитувати вірші Кобзаря. Цю любов до творчості йому передав батько. У молодості чоловік був музикантом та грав на акордеоні. Довгий час працював на суднобудівельному заводі у Херсоні. Потім був охоронцем у супермаркеті, а під час роботи на складі одного з магазинів зустрів своє кохання — Тетяну.
Пліч-о-пліч вони крокують вже 14 років, а 5 років тому на День закоханих Сергій зробив Тетяні пропозицію. У пари четверо дітей та вже чимало внуків. Всі хто їх бачить, щиро радіє та називає "голубками", адже вони досі ходять за ручку та називають одне одного лагідними словами.
"Сергій спокійний, розважливий, а я активна та завзята. Мабуть, у парі так і має бути, щоб доповнювати один одного. У нас заведено балакати лагідно, називати "сонечком" чи "зайчиком". Якщо я звертаюсь до нього: "Сергій Володимирович", то він питає: "То що я вже не так зробив?", а я кажу: "Та все нормально, просто вирвалось"", — з посмішкою розповідає жінка.
Орлови дуже вдячні за дах над головою, а працівникам прихистку — за турботу та підтримку, яку вони щодня відчувають:
"Ми ніколи не думали, що чужі люди, які нас зовсім не знають, зроблять стільки добра та приділять стільки уваги. Ми ніколи не зустрічали таких людей. Від них віє добром та любов’ю".
Нагадаємо, що прихисток для внутрішньо переміщених осіб старшого віку знаходиться у селищі Войнилів Калуського району Івано-Франківської області. У ньому проживає близько 40 людей "золотого віку", які приїхали з Херсонщини, Донеччини та Харківщини.
