Тварини, окремі з яких пережили обстріли, вже адаптувались, але все ще обережні з людьми За словами керівниці притулку Лесі Кошелєвої, ситуація дуже важка, адже, крім того, що бракує місць для собак, не вистачає працівників та волонтерів.
«Наших трьох працівників — чоловіків — забрали служити. І ми втрьох (я та дві працівниці) — на весь притулок. А це — триста «корінних» собак плюс ще «гості». Тому доводиться працювати без вихідних. Ми просимо про допомогу людським ресурсом, якщо не на постійній основі, то хоча б кілька годин поволонтерити: розлити воду, помити миски, розкидати їжу, вигуляти тварин. Бо люди, котрі залишилися, довго не витримають без відпочинку».
Пані Леся знайомить «Вікна» із кожним «новачком», розповідає, що ще тяжко запам’ятати їхні рідкісні імена. Собаки приїхали із Куп’янська, Вовчанська, Новоукраїнки та інших міст. Ердель-тер’єр Патрон — добрий, активний, соціалізований до людей, але має страх, якщо чує дзвінкий звук, наприклад, коли б’ють по блясі чи мисці. Тоді він просто лягає і всі чотири лапи розкидає в різні боки — прикидається мертвим. Але тварини в основному адаптувались, вони спокійні, проте окремі ще обережні. Мінусом, каже співрозмовниця, є те, що собаки без вигулу, адже бракує місця. Тварини уже дорослі, в основному від двох до чотирьох років, а люди хочуть маленьких та породистих.
«Хочеться, щоб ці приїжджі собаки жили без страху та мали постійний дім, а з ним — ласку і турботу. Деякі з чотирилапих друзів пережили обстріли та ще стресували в дорозі. Але тамтешні волонтери їх всіх провакцинували, ми ж окремих — простерилізуємо. Крім цього, наголошую: ми не приймаємо домашніх тварин, ні тимчасово, ні постійно, хоча нам часто під ворота їх підкидають (сьогодні також не виняток). Ми не можемо відповідати за господарів та їхні дії. Єдине, чим допомагаємо населенню — це безплатною стерилізацією. Саме її плюс вилов бродячих тварин фінансує міський бюджет, але це покриває тільки 1/3 від загальних фінансових потреб. Їжу, світло, зарплату працівників, ремонт, бензин та лікування тварин покриваємо за спонсорські кошти, в основному закордонних благодійників. Найбільшими витратами у «Домі Сірка» є енергоносії та лікування тварин».
Марія Федів волонтерить у притулку від березня. Доти працювала тут на постійній основі.
«Мені — 68, і я б хотіла уже відпочити на пенсії, проте дівчата мене не відпускають. Нам, жінкам, складно із цим казанами з їжею, носити відрами воду, тому чоловіча допомога зараз вкрай необхідна. Розумію, що комусь потрібно служити, бо мої два сини на фронті, але ми тільки знайдемо працівників, які погоджуються на умови, а головне — не бояться тварин, як їх забирають».
Ольга Олексин працює з «сірківцями» вже другий рік.
«Я люблю тварин і доглядати за ними для мене не є проблемою, проте, хотілось мати більше вільного часу. Навчитися наших обов’язків не так складно, головне бажання. День починається о 8:30 з годування, прибирання та вигулу собак. Останнє полягає у черговості випускання з вольєрів. Зараз додалось ще й готування їжі, тому інколи доводиться затримуватися після роботи (працює притулок до 17:00. — Авт.). З тваринами немає проблем, вони всі соціалізовані, як наші, так і прибулі. Але чотирилапі, як діти, кожен хоче, щоб їх погладили, приділили увагу та турботу».
У притулку «Вікна» зустріли калушанку Кіру Прокопів з хлопцем та двома друзями — вони якраз допомагали годувати та напувати собак. Дівчина розповідає, що вчора побачила пост у соцмережі й вирішила відгукнутись. Хоче взяти з притулку кота без ока або маленького цуцика.
«У мене в бабусі є собака, ми з хлопцем маємо двох собак і одного кота. Тому поки що взяти до себе когось звідси не думаю, що вийде. Але я все одно спробую впросити хлопця на одного, хоча б кота без ока або маленького цуцика. Мені собака без лапки прикипіла, але її забирають в Польщу. Також бачила, як пес Патрон бігає з кінологом і високо стрибає. Вони всі такі милі, але єдине, чого їм бракує — це постійної уваги», — ділиться дівчина.
І додає, що тепер буде хоча б двічі-тричі на тиждень навідуватись у «Дім Сірка».
«Коли я дивилася на цих собак, що «втікали» від війни, у мене були сльози на очах, мені дуже шкода, що люди так холодно до цього віднеслися. Теперішнє покоління мене дуже сильно вражає агресією та байдужістю. Кожна дитина, той самий підліток, замість того, щоб сидіти в центрі пити алкоголь, енергетики та курити, можуть на кілька годин прийти та допомогти. Можливо, у них не таке велике серце, щоб взяти собаку з притулку. Для мене хворі собаки — не проблема, просто вдома нема місця. Якби в мене колись померли собаки, то наступних я однозначно вибирала тільки з притулку».
Волонтери закликають небайдужих жителів громади приходити в притулок за чотирилапим другом і один одному допомагати переживати сьогоднішні реалії.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер
