Чому в цілому Калуському районі я не можу нарахувати десять блогерів? Виходить, що це не такі легкі гроші, каже Вікторія 28-річна Вікторія Микитин — дружина, мама семирічного Олексія та уже півтора року, як офіційно працює блогером. У неї майже 150 тисяч підписників, а в окремих відео доходить до пів мільйона переглядів. Крім цього, займається рекламою та співпрацює із популярними брендами. Як до цього йшла і про що мріє, розповіла «Вікнам».
— Звідки з’явилася ідея стати блогером? І хто тебе підтримав, або навпаки відмовляв?
Ініціатором та організатором цього всього став мій чоловік Руслан. Він на початку був моїм продюсером, сценаристом, відеографом, фотографом, монтажером тощо. Насправді ця історія могла початись давно, ще за часу існування нашого салону краси. Проте я народила сина, була майстром манікюру і мені цього було більш ніж достатньо на той момент. Зараз я розумію, скільки згаяла часу.
Сам блог почався дуже неочікувано. Я працювала фармацевтом два роки, шість — майстром манікюру, пів року створювала свічки. І ці всі справи приносили мені задоволення. З початком повномасштабної війни ти не розумів, чи зранку прокинешся, і було зовсім байдуже, з яким волоссям чи нігтями. Мої мрії про більший салон краси та навіть курси манікюру також стали на паузу.
У мене давно була проблема з набором ваги і я вирішила спробувати піти у спортзал. Тоді вперше виклала маленьке відео, але без слів. Зрозуміла, що є люди, яким цікава ця тема і вони слідкували за результатом. Але вирішила все випадкова зустріч з Іваном Дирівим та Мар’яною Гутак. Іван запропонував вести розмовні сторіс. Я не розуміла, як це брати телефон і з ким мені говорити, а головне — про що. Тоді я залишила віконечко із запитаннями. А ще багато хто цікавився моїм волоссям, бо в той час різко захотілось змін і я зробила відносно коротке каре.
Чоловік мене завжди підтримував, бо якби не він, то я б не була на цьому інтерв’ю. Це найбільша моя рушійна сила, допомога та віра. Всі сторіс, фото, відео, рілси, всі ідеї — це все він. Тож усі аспекти підштовхнули мене займатися Інстаграмом.
Я по природі була сором’язливою і скромною, хоч і не залежала від думки інших, — зараз виглядає трішки по-іншому. Насправді мені робота блогера легко вдається, бо говорити я можу дуже багато і завжди знайду про що (сміється. — Авт.).
— Чи пам’ятаєш дату першого сторіс?
Це був липень 2022 року. Я не думала, що це так важко. Дублів було десь дванадцять. Я записала сторіс і почала прослуховувати. Розумію, що в мене мова дуже швидка, я з’їдаю букви. Не могла звикнути до свого тембру голосу — це було щось жахливе. І досі не можу звикнути, коли хтось їх біля мене дивиться.
У грудні Іван запропонував співпрацю з блогерською агенцією. Перша відповідь у моїй голові була «ні». Місяць зважувала усі нюанси й просто пішла у свій страх, бо люблю приймати життєві виклики. Це прикольно. Я розпочала вести блог з двох тисяч людей — це були мої рідні, друзі, односельці, яких знала я і які знали мене. Потім я закупила подарунки і Мар’яна мені зробила розіграш, з якого прийшло вісім тисяч людей. В лютому 2023 року я підписала договір з блогерською агенцією. На той час моя аудиторія налічувала десять тисяч, а за півтора року вона зросла до 149 тисяч людей.
— Сценаристом, монтажером, фотографом та відеографом з початку твоєї кар’єри був чоловік Руслан. Зараз над цим працює ціла команда. Як краще для тебе?
Руслан монтує і досі, бо він це дуже любить, на відміну від мене. Я можу інколи швидко щось порізати, а він уже робить переходи, музику, баси. Також він постійно генерує ідеї. На 28-ий день народження зробив незапланований для мене інфопривід — подарував машину. Шокована була не тільки я, але й усі присутні. Це крім комфорту, принесло ще й нових читачів.
Зараз у моєму розпорядженні є різні спеціалісти: оператори, монтажери, фотографи, менеджери, смм-спеціалісти. Коли працюю з брендом, то приїжджають фахівці і допомагають втілити сценарій. Така командна робота економить мій час, але я все одно все контролюю, бо це моє обличчя.
— З ким найважче було працювати з брендів? Чи хвилюєшся коли готуєш рекламу?
Ми робили рекламу відомому спортивному бренду. Спочатку була приємно здивована, що у нас такий замовник. Тоді залучені були всією сім’єю. Син — головним герой ролика, ми з чоловіком — придумували сценарій. Адже дитина у шість років — це змінний настрій, не завжди бажання щодо фільмування. Але все вдалося.
— Скільки часу потрібно для створення реклами? Є речі, які ти не рекламуєш зовсім, або з якихось причин можеш повернути?
Якщо це засіб для волосся, то тут потрібно більше підготовки — приблизно дві-три години. Коли реклама одягу чи косметики — на половину менше. Все залежить від кількості товару на огляд. Якщо це три речі гардероба, то до восьми сторіс маю вкластися (одна історія — хвилина часу). Стараюся всі луки повністю приміряти, розпакування зробити, показати тканину. Все по тексту сказати, порекомендувати сам магазин.
Щодо повернення, то був такий випадок, що мали надіслати дві речі. Одну — зовсім не прислали. А інша — костюм — виявився без ґудзиків і нагадував візуально медичний халат. Тож ми повернули замовнику одяг разом із грошима.
Хоч я перебуваю у команді, але можу корегувати свою картинку та співпрацю. Рекламодавці приходять через менеджера, який надає мою статистику, перегляди, переходи на інші магазини, як я рекламувала. Зазвичай рекламована річ йде в подарунок.
Я не показую в рекламі: тютюнові вироби, ставки, азартні ігри. Останнє — це командне рішення. Ми проти цього, бо розуміємо наслідки і як вони можуть вплинути на репутацію.
— А чи пам’ятаєш свою першу рекламу? І чи часто до тебе повертаються за повторним замовленням?
Це був браш. Але спочатку я не розуміла як мені почати сторіс, як підвести до фену, щоб не було: «Добрий ранок, сьогодні починаю свій день з кави» і наступне — роблю рекламу. Тому почала історію із душу, миття волосся. «Ви завжди запитуєте мене за мою укладку» — і таким способом прорекламувала. Перший свій текст, який мала говорити на камеру, записувала повністю в блокнот.
Щодо кількості повторних співпраць, то найбільше було із франківськими дівчатами, котрі продають доглядову косметику. Один із брендів одягу десь разів чотири повертався. Решту — здебільшого приходили двічі.
— Всіх цікавлять «легкі гроші» блогера. То скільки заробляє Вікторія Микитин?
В чому проблема, якщо ви кажете, що у нас легкі гроші. Ставайте блогерами й заробляйте їх легко. Чому в цілому Калуському районі я не можу нарахувати десять блогерів? Виходить, що це не такі легкі гроші. Насправді — це важко. Твій час не повністю належить тобі, інколи ти розриваєшся між сім’єю, друзями та роботою. Коли ходиш на офлайн роботу, то приходиш додому і твоя робота залишилась за дверима офісу чи підприємства. А вдома ти живеш своїм життя. А тут ти 24/7 на зв’язку. Щовечора я не ляжу спати поки не продумаю, що зранку зніматиму. Я не люблю дивитися одне і теж: блогер встав, починає ранок з кави, гуляє з дитиною. Це аспекти життя, але дивитись їх з дня на день — не ок. Доводиться весь час придумувати щось цікаве, щоб читач чекав зранку на сторіси й при їх відсутності питав: «Чому Вікторія не виходить, що сталося?».
Щодо заробітку, то тут немає стабільної ставки. Як і в кожного бізнесу, є сезонні місяці. Зимою, перед Миколаєм було багато співпраць. Тоді я добре заробила. Весна, літо — менше. У листопаді-грудні щодня були по дві реклами.
Слід також врахувати й внесок у блог, зазвичай це реклами у колег, розіграші. Єдине, на що регулярно витрачаю гроші, це підготовка до фотосесій — локації, макіяжі, одяг…
— Як сприймаєш хейт? І чи є у тебе постійні хейтери?
Не знаю за що мені таке щастя, але у мене хейтерів практично немає. Я розумію під словом хейтер — одну і ту саму людину, котра мені постійно під кожним сторіс щось пише погане. Такої людини у мене немає. Є люди, яким не подобається щось у моїй зовнішності та поведінці — і це окей. Але такого, щоб мене обзивали чи ображали — немає.
— Що ти хочеш доносити аудиторії? Щоб людина подивилась твої історії й собі захотіла щось змінити?
Хочу нести користь, а не просто красиву картинку чи розважальний характер. Якісний контент створюється, щоб твій читач отримав користь. Блогер має надихати, мотивувати. Так, у мене була рубрика, де я ділилася рецептами. Спочатку готувала самостійно на своїй кухні, а страву обирали мої читачі із кулінарної книги свекрухи. А потім — почала запрошувати друзів, знайомих. А перед Великоднем на моїй кухні випікали паски разом з учасником «МастерШефу» Миколою Мигалем.
Щоб бути блогером, має бути найперше любов до себе. У мене з цим проблем немає — я себе дуже люблю. Сприймаю себе в кадрі, свій голос, люблю багато говорити та спілкуватись з іншими. Нещодавно я зустріла дівчину і кажу: ти можеш робити курс, адже стільки всього знаєш. А у відповідь: «А що люди скажуть?». У мене ніколи не було такої думки навіть до Інстаграму. Я проживаю своє життя, а не конкретних людей, тому вони не повинні на нього впливати.
Щодо професійних мінусів, то як без них. Це час, який забираю у сина, чоловіка, батьків, друзів. Я стараюсь закінчити свій блог до восьмої вечора. Тоді ми з сім’єю дивимось фільми, мультфільми, вчимо уроки, граємось. Неділя зазвичай сімейна. І мені не хочеться брати телефон та знімати — стараюся бути в моменті. Щодо хатніх обов’язків, то останнім часом почала виходити в сторіс в обід. Зранку возила дитину в школу, прибирала, готувала. Просто у швидшому темпі.
Люди люблять реальне життя. Цього тижня викладала сторіс, як ми клумбу на подвір’ї прикрасили камінням. Найбільше (майже 700 тисяч переглядів) набрав рілс, де я прибираю кухню, бо мають прийти гості. Всі думають, що здебільшого блогери прив’язані до телефонів та нічого не роблять на відміну від непублічних людей. Нещодавно я розвозила замість чоловіка хліб і мені хтось сказав: «Блогер власною персоною, але не знімає сторіс».
— Як борешся із вигоранням?
Якщо я вигоріла — то можу зробити вихідний. В крайньому разі надихаюсь природою власного саду. У мене є сім’я: чоловік, дитина, тому я стараюся з ними проводити багато часу. Щодо відпочинку, то коли ми останній раз були в Буковелі, я зрозуміла, що аудиторія це не сприймає. На той момент в мене дуже впали перегляди. І це мене дуже здивувало, бо в горах був красивий естетичний контент. Думаю, це більше пов’язано із війною в країні: людям неприємно дивитися, як хтось відпочиває.
— Кажуть, що збори для військових впливають негативно на статистику. Як часто їх показуєш у себе?
Я завжди стараюся підтримувати збори своїх знайомих, близьких. Коли роблю репости, то одразу після цього викладаю свій донат (заблюрений. — Авт.). Для того, щоб люди зрозуміли, що я не тільки зробила посилання, але й до цього долучилась. Насправді я часто доначу. І це різні суми — 100, 200, 1000, 2000 гривень. А нещодавно мій Руслан разом із другом Андрієм організували голинських підприємців і купили автомобіль для односельця, що воює. Наша сім’я задонатила 500 доларів. Також на запрошення Василини Перегуди, засновниці реабілітаційного центру для військових «4.5.0 Прикарпаття», розповіла аудиторії про його важливість. У сторіс прикріпила банку і за один день ми зібрали до 15 тисяч гривень. Тепер чекаю відкриття.
— Чи існує конкуренція між блогерами, зокрема в агенції?
Зараз для мене цифри не мають значення. На мільйон чи два мільйони читачів поки що не зазіхаю. У мене 150 тисяч підписників, а 30 тисяч — перегляди. Але це непогано, це жива аудиторія. Коли бачу, що в когось збільшилися підписники — значить, даю собі завдання подумати, як далі рухатись. В мене немає заздрості. Радше навпаки — стимул для росту.
— Чи варто перестраховуватися і створювати офлайн бізнес?
Для мене у час війни — це важко. Я не можу запланувати щось навіть на місяць вперед. Спочатку оптимістичні думки, а через день я буквально реву в подушку. У мого чоловіка є бізнес — пекарня з хлібом та печивом. Але в майбутньому я б хотіла втілити свою мрію — величезний салон в місті, відновити виготовлення свічок, а також придумати оригінальне шоу для ютубу. Хоча точної відповіді, скільки ще чекати, немає. Це стосується і другої дитини — страшно, бо війна, але ніколи не знаєш, коли буде на часі.
— Без чого ти не вийдеш у сторіс?
Колись я без макіяжу і немитої голови не вийшла б у місцевий магазин. Зараз я себе сприймаю нормально. Часто на прохання читачів виходжу в історії повністю без макіяжу. В мене не ідеальне обличчя, навпаки, моя шкіра є проблемною, з висипами, але я цього не соромлюсь. Знімаю те, щоб самій було цікаво дивитися в інших.
— Про що мріє блогер Вікторія Микитин?
Звісно, я в першу чергу, як і всі люди, мрію про мир, про здоров’я своїх близьких, про розвиток свого блогу, про задоволених рекламодавців, радісних читачів та про втілення інфоприводів у життя. Чого бажаю, як і своїм колегам, так і всім людям. Не бійтеся йти назустріч страху, інколи — це ваш розвиток.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер
