Станіслав — шахтар, Світлана — бухгалтер. Познайомилися у місцевій церкві. Разом вони вже 24 роки. Для кожного це вже другий шлюб. Обоє в один голос кажуть, що нарешті щасливі, інформують "Вікна" з посиланням на "Карітас Івано-Франківськ".
«Нам тоді було по 45 років. Я вже довго була самотня. І навіть й уявити не могла, що щось подібне зі мною може трапитися, — розповідає Світлана. — Я довго боролася з новим почуттям. Але любов перемогла».
Станіслав добре пам’ятає, як вперше побачив Світлану. Каже, зразу відчув — це вона. Та спершу дорослі люди обмінювалися лише поглядами. Хвилювалися, що скажуть люди і настоятель храму. Однак, всі лише зраділи за пару, як дізналися. Згодом Світлана та Станіслав повінчалися.
Подружжя полюбляє проводити час разом: читають релігійну літературу, слухають духовні пісні. Гуляють, Світлана збирає польові квіти. Також часто подружжя разом з усіма мешканцями прихистку збираються вечорами та співають українські пісні, а Станіслав акомпанує на гітарі.
Світлана вважає своїм покликанням служити Богу, чоловік її у всьому підтримує. Щодо характерів, то вони зовсім не схожі.
«Світлана— дуже активна, їй постійно треба кудись йти, — розповідає Станіслав, — а я спокійніший, мені і вдома добре. Отак і доповнюємо один одного».
Запорукою свого міцного шлюбу вважають віру в Бога. Подружжя впевнене, з вірою все дається легше. Дякують Богу й за те, що опинилися тут, на Івано-Франківщині.
«Тут ми отримали спокій. Під обстрілами неможливо жити. Ми спали в коридорі. Мене постійно охоплювала паніка, коли чула вибухи, — розповідає Світлана. — У прихистку ми знайшли затишок та підтримку. А наша Іванна Дмитрівна та всі працівники — це просто золоті люди. Я їх так люблю. Ми як сюди приїхали, зразу відчули тут любов».
Нагадаємо, прихисток для внутрішньо переміщених осіб старшого віку знаходиться у селищі Войнилів Калуського району Івано-Франківської області. У ньому проживає близько 40 людей "золотого віку", які приїхали з Херсонщини, Донеччини та Харківщини.