Котик "Табір" підростає при храмі, проте вже є четверо охочих забрати його додому. Фото: Іван Мазурик Дівчинка, що приїхала за сто кілометрів від Голиня, знайшла тут і нічліг — у церковної касирки Ольги Завадецької, а з її онучкою Златою ходила щодня в табір.
«Моя мама підписана на сторінку церкви у фейсбуці. Ми часто дивимось Службу Божу онлайн, особливо, як були в Польщі. Звідси й дізналася про табір, так мене і записали, — розповіла "Вікнам" Соломія з Коломиї. — Я зовсім не шкодую, що приїхала — дуже задоволена. Все сподобалось, багато різних ігор, але не дуже зайшла гра, коли рушниками билися. Хотіла б приїхати ще».
Діти, яких запитували про враження, в один голос відповідали, що хотіли продовження хоча б на тиждень, а то й місяці. Такими були дівчата зі Зборої — Ніколь та Настя. За словами Насті, тепер голинські священники стали для неї, як друзі. Тужилянки Віка та Андріана для себе сподобали все, особливо танці. Новим іграм, як і решту з переліку в таборі, задоволена і Злата з Голиня. Місцевий таборувальник Олександр на майбутнє дещо б все ж таки змінив.
«Кожен день був кращий за попередній. Їжа ресторанна — смачна, ігри — гарні, але я б трохи зменшив танців, а додав футболу. А загалом погода настрій не зіпсувала».
Серед 23 аніматорів, що допомагали священникам у згуртуванні дітей, виконанні завдань, а головне — дисципліні — троє хлопців: Володимир Сондей, Андрій Потапов, Назар Приймач. Останній виконує цю роль не вперше.
«Порівнюючи з минулим роком, діти спокійніші, тому набагато легше. Але рівень завжди у нас високий, бо то є Голинь і тут по-іншому ніяк».
Інші помічники доповнюють: очікували, що буде складніше, бо учасників багато, всі різні за віком, характером, вподобаннями, але за три дні стали дружньою командою.
«Можливо, не все з першого разу виходить, особливо — слухняність, але це не критично», — каже Володимир.
Андрій додає, що два дні трохи заважав дощ, але тоді працювали у Народному домі й церкві. З іншого боку плюс — не було спекотно. А третього дня погода взагалі видалася супер.
Щодо відключень світла, то, як розповів старший брат церкви Іван Мазурик, уже два роки, як немає з цим проблем, адже встановили сонячні панелі. І для табору — це дуже добре: є озвучування, апаратура працює, пісні можна включити, а генератор її б глушив. За відсутності електрики священники та аніматори надривали б голоси та й не всі діти могли чути оголошення.
Також організатори християнського табору дуже вдячні місцевим підприємцям, що надали печиво, пончики, чай, какао та інші солодощі для ранкових та передвечірніх частувань. Церковні сестри змогли організувати перекус, а брати на завершення — посмажити фірмову картоплю з м’ясом на пательні.
«Слід зазначити, що цьогоріч першим таборувальником став маленький чорний кіт, якого священники знайшли підбитого посеред дороги, як їхали з Франківська до Голиня ще у вівторок. Він встиг вкусити паламаря та мене подряпав, але його прийняли в сім’ю, нагодували, покупали, назвали «Табором». Як сказав отець Анатолій, це був прояв милосердя. Саме з цього та любові до ближнього, природи, тварин, рідних та наших воїнів розпочали четвертий щорічний літній табір. Зараз котик поки підросте залишиться при храмі, а потім уже є четверо охочих його забрати додому. Я б хотів, щоб він дістався мені (сміється. — Авт.)».
Священник о. Микола Хомин, підсумовуючи три дні таборування, каже, що Бог знає, як краще. А тепер вчергове мали можливість у цьому переконатись.
«Емоції позитивні — зашкалюють, бо багато дітей з різних сіл, іншого району та навіть обласного центру до нас прибули й стабільно, попри дощ відвідували. Це ознака і найкраща подяка нашої праці — задоволені діти та їхні батьки. Все, що задумали — все здійснили. Основна наша мета впродовж усіх чотирьох років — це молитва, єднання з Богом, навчання про нього, бо це ж християнський табір. Діти сповідалися, причащалися, брали участь у святковій літургії. Ми з ними вивчали правди віри, Святе Письмо — на цю тематику були різні вікторини. З розважального — банси, естафети, ігри, зокрема, водні. Щороку стараємось щось додавати нове, щоб ті, хто відвідує табір постійно, мали різноманіття, а хто ще не був — прийшли наступного разу. Щодо погоди, дякуємо Богу і за неї, бо у спеку було б важче, а так ми знаходили виходи. І, звісно, вдячні батькам, що довірили і відпустили дітей».
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Фото: Іван МАЗУРИК
