Програма реабілітації та сімейного відпочинку сімей загиблих та учасників бойових дій спрямована на повернення у сім’ю Що змінилося від початку повномасштабного вторгнення, коли «реабілітацію» проходили тільки на фронті, та чи задоволені знову збиратись у знайомому для себе просторі, військові розповіли у коментарях «Вікнам».
У садибі «Джерело», що у селі Пійло Калуської громади, під час нашого приїзду тривають процедури. Соляна кімната, сауна, басейн. Саме в останньому зустрічаємо сім’ю Тугбаєвих — це батько військовий, зараз через поранення у відпустці, його син, котрому завтра виповниться чотирнадцять, та одинадцятирічна дочка.
Чоловік знімає з лівої ноги протез і активно стрибає із дітьми в басейні. Каже, що саме рідні, зокрема син та дочка, його заспокоюють та надихають на життя. У Віктора Тугбаєва — азійська кров. Народився у місті Перм на Уралі (тоді це був радянський союз, а не росія), але завжди прагнув жити у вільній Україні.
«Я у 1991 році переїхав в Калуш. Тоді вже голосував за українську незалежність. З 2014 року виборюю її на фронті. Це були: Донецька, Луганська, Харківська області. У лютому 2022 року знову пішов захищати, в першу чергу, державу та свою сім’ю, адже хочу, щоб діти жили у мирній, справедливій, європейській державі. Не хочу, щоб вони чули вибухи, постріли, бачили прильоти та смерті, як і ті українці, що залишилися на окупованих територіях».
Військовий і зараз рветься на фронт, але дружина уже не пускає, адже після двох поранень потребує реабілітації.
«Перше поранення отримав на початку «повномасштабки» під Ізюмом. Перебило плече і руку, але легко поранило. Друге — у Мар’янці. Після нього довелося ампутувати частину лівої ноги. Я так і досі не зрозумів, чи це був танк, чи на міну наїхав, протитанкову. Я народився не те, що в сорочці, а в кожуху. З-під танка не виживають, а я в машині їхав і відбувся легким переляком. Мені поставили у Вінниці протез, і він є опорною для мене ногою, бо права вся роздроблена, там кісток немає, з іншого боку — їх вирізали. За допомогою милиць на 30-40% можу на неї встати, але час лікує».
У «Джерелі» Віктор Тугбаєв втретє, адже постійно воював. Частіше сюди приїжджає дружина, яка доглядає за паралізованими батьками. Боєць ділиться, що тут відпочиває і душею, і тілом, та може поспілкуватися на будь-яку тему.
«Коли діти поруч, я врівноважений, спокійний. При них не кричу, голос не підвищую. Я і сплю з ними краще. Дружина для мене — також велика підтримка. Мені на природі подобається відпочивати, дихати гірським повітрям, бути в компанії, де всі свої. Хочу якомога швидше вилікуватись, щоб по горах полазити, продовжувати працювати. До війни я займався своїм бізнесом: шпаклівка, фарбування, рихтування машин. Вдома без діла дурні думки лізуть, себе «грузиш». Тому заняття, сім’я та суспільна користь дисциплінують».
Настя Тугбаєва вийшла з басейну. Каже: плавати не вміє, а от пострибала залюбки.
«Я уже з татом кілька разів сюди приїжджала, але він більше не вдома — на війні, тому цей час дуже цінний і хочеться, щоб був вічний… Люблю тут природу, озеро, соляну кімнату. Коли їздили на водоспади, було весело. Завтра у мого старшого брата день народження. Він мене постійно обзиває, а я його у відповідь б’ю. Тому зроблю подарунок — не буду його чіпати, навіть як провокуватиме (сміється. — Авт.)».
Настя каже, що її тато — це людина, котра завжди підтримає, розвеселить у будь-якій ситуації. Коли він воював, а потім отримав поранення, старалась і йому підіймати настрій.
«Ми до нього приїжджали — словесно його підтримували, молилися, подарували ангеликів, вервичку. Люблю з ним їздити й гуляти — це весело і цікаво. Він навчив нас з братом військової гри. Зараз стараємося частіше бути поруч».
Керівник будинку ветеранів та власник «Джерела» Микола Федорів колись працював у міліції, пройшов війну в Афганістані, АТО/ООС. Два місяці, як звільнився із військової служби, адже воював і у 2022 році: відбивав Кліщіївку, Іванівське, Часів Яр.
«Ідея проведення соціально-психологічній реабілітації, адаптації сімей загиблих та сімей учасників бойових дій прийшла нам з побратимами у 2015-2016 році. Коли хлопці повертались з АТО, у них прогресував ПТСР (посттравматичний стресовий розлад. — Авт.). Вони продовжували жити війною і вдома, а звідси — непорозуміння у сім’ї: з дружиною, батьками, дітьми, друзями. Були конфлікти, доходило часто до розлучення та навіть випадок суїциду трапився. І ми зрозуміли, що треба тих людей витягувати з такого стану».
Разом зі Спілкою учасників АТО Калущини та управління соціального захисту населення написали програму соціальної реабілітації, сімейного відпочинку, загального здоров’я сімей загиблих і учасників бойових дій.
Спочатку пробували реалізовувати проєкт у Вістовій, але не склалось, тому Микола Федорів охоче віддав свою власну територію. Багато у «Джерелі» переробили та доробили. Зараз також все потребує часткового відновлення. Але все — з часом.
Садиба працювала до кінця 2021 року. Але з початку повномасштабної війни учасники Спілки пішли на фронт. Тим часом тут жили 38 вимушених переселенців, зокрема, з Лиману, Бахмута, хоч приміщення розраховано на 24. Після того, як збудували житло в обласному центрі, вони переїхали.
«Тут хлопці почали дзвонити із проханням та потребою відновити соціальну реабілітацію. Поки психологічну реабілітацію не проводимо, адже військові знову повертаються воювати, а тут тільки кілька днів у відпустці. Наше завдання: хоча б частково перемкнути людей, зняти з сімей тягар війни, щоб вони домашні клопоти залишили й перейшли на інший лад. Стараємось створити умови, що дозволять забути про турботи, нерви та погані думки».
«Джерело» пропонує 35 екскурсій: Манява, скелі Довбуша, Гошівський монастир, Джуринський водоспад, Червоногородський замок, Яремче, Давній Галич, сплав по Дністровському каньйону, ніч у Карпатах, Говерла, Хомяк, Піп Іван, Сивуля. Також — місцеві туристичні принади: музей Степана Бандери в Старому Угринові, страусова ферма, солене озеро, річка, ліс, криївка, в’язниця, музей-садиба родини Івана Франка та краєзнавчий музей Калущини.
Також охочі можуть постріляти у тирі на території садиби. Інколи тут проводять і майстер-класи з кулінарії та кондитерського мистецтва. Також «Джерело» запрошує на лекції лікарів-реабілітологів. А ще — риболовля, спорт, спільне готування страв.
«Наприклад, партизанська каша, яку Степан Петраш колись вчив (покійний голова Калуської станиці Братства УПА Карпатського краю. — Ред). — Там по кулачку гречки, рису, картоплі, пшона, квасолі — і все в одному казані. Це і ситно, і корисно. У нас можна покататись на човні, сісти біля вогню, поділитись досвідом, інформацією. При потребі надаємо правову допомогу».
У процедури в «Джерелі» входять кисневі коктейлі, соляна кімната, яка знімає запальні процеси у місцях переломів та поранень, а іони солі — поліпшують дихання. А ще — фінська сауна, басейн, масажі, волейбол, теніс, бадмінтон, шахи, шашки, доміно.
«Плюс наших подорожей — це об’єднання та взаємодопомога. Дорогою на Манявський водоспад ми вісім разів переходимо річку Манявку і допомагаємо один одному не впасти та не намочитись. Після заїзду завжди продовжуємо спілкування, але за цей тиждень стаємо однією сім’єю».
Програма реабілітації та сімейного відпочинку сімей загиблих та учасників бойових дій спрямована спочатку на повернення у сім’ю, а потім — у суспільство, зокрема, на роботу. Щодо фінансування, то Калуська міська рада закладає кошти — виходить на місцевого військового чи ветерана та членів їхніх сімей — 570 гривень вдень на особу. Щоб скористатися послугами «Джерела», потрібно в управління соцзахисту надати такі документи: посвідчення або довідку учасника бойових дій; копію паспорта, ідентифікаційного коду свого і дружини, свідоцтво про одруження і про народження неповнолітніх дітей.
Найбільшою сім’єю у військовій спільноті є сім’я Бутусіних, у яких раніше було 12 дітей, тепер — десятеро: двоє братів — Роман та Леонід — загинули 9 березня 2022 року на Чернігівщині. Обом присвоєні звання Героя України.
«Всі змінюються за тиждень. Всі переосмислюють цінності, набираються позитиву, підтримки, єдності, справедливості, поваги. Розуміють, що не одні у своєму горі. Правда, підхід до родичів загиблих інший, ніж до тих, хто воює. Одні потребують розмов та порад, як пережити втрату, інші — допомоги у майбутній реалізації. Родичі полеглих Героїв — дуже вразливі. Потрібно, щоб вони не замикались в собі, мали віру та відчуття потрібності суспільству. Але вони також повинні робити крок назустріч, брати участь у заходах і не завжди чекати запрошення, а самостійно проявляти свою повагу та пам'ять до інших. Пробуємо обговорити, чому так сталося (чому загинув), що війна несе за собою втрати. Пояснюємо, що родич загинув героїчно при виконанні захисту сім’ї, держави. Тому разом з болем має бути присутня і гордість».
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер
