Не будьмо вайфаєм паніки. Про допомогу при ракетних атаках — від психологині Олени Іванової

Олена Іванова є психологинею з Києва. Під час ракетної атаки на столицю, в тому числі й лікарню «Охматдит» восьмого липня, жінка якраз відвезла доньку в школу.
Переглядів: 395
Реакція "біжи" на початку війни змусила деяких людей бігти не в тому напрямку, каже Олена Іванова

«Коли я поверталася, то побачила у дзеркало заднього виду роботу нашого ППО. В той момент вони якраз збивали ракети. Попри те, що я щодня працюю з емоціями інших, спочатку також частково піддалася паніці. Адже до війни, зокрема кожного її прояву, в тому числі й понеділковому, не може бути готовим ніхто. Моя перша реакція — біжи! Добре, що хаосу в голові не було. Я чітко знала, де є укриття, тому припаркувала автівку і до кінця повітряної тривоги пробула там. Друга реакція — завмирання. Це було підсилено і переживаннями за дитину».

За словами психологині, наші психічні стани та наступна поведінка можуть як врятувати, та і зашкодити. Олена Іванова у коментарі «Вікнам» схарактеризувала кілька реакцій та можливі варіанти їх розвитку.

«Спостерігала реакцію «бий», коли після ракетного удару ще не закінчилася тривога, а багато людей були біля лікарні, розбирали завали, допомагали пораненим тощо. Це не є погано, адже це свого роду виплеск агресії. Але в таких випадках бажано пам’ятати, що зона після ураження якийсь час ще небезпечна. Ми неодноразово бачили, що ворог може повторно атакувати в одне і те саме місце, спеціально для того, щоб жертв та наслідків було більше».

Друга реакція, продовжує розповідати Олена, — біжи. Вона є досить ефективною, але на початку війни змусила деяких людей бігти не в тому напрямку. Щоб її опановувати, треба знати до автоматизму свої дії.

«Згадую приклад Ізраїлю. Там змалку людей вчать правил поводження в разі надзвичайної ситуації. Треба чітко розуміти дії та знати місця для безпеки, де є бомбосховище у населеному пункті. Не їхати, і не пробувати перегнати ракету. Вдома — краще перебувати між двома стінами. І такі речі треба розповісти без паніки дітям».

Третя реакція — найбільш небезпечна — замри. Коли завмираємо — відчуваємо себе абсолютно незахищеними, безпорадними, опускаються руки й ми не можемо діяти. Якщо ви знаєте правила безпеки під час подібних атак, то організм буде робити такі речі на автопілоті.

«Після того, як небезпека минула, наш стан збудження, страху та заціпеніння нікуди не зникає, а його наслідки можуть бути руйнівними: раптові серцеві напади, інсульти, нервові зриви, панічні атаки. Потрібно допомогти собі впоратись з цим станом, зменшити тривожність. Першочергово — правильно дихаємо. Ми не зможемо відгородити себе від новин, панічних настроїв в соціумі, родичів, котрі, як вайфай, — роздають негативну інформацію. Якщо на відстані звичайний сигнал вайфаю слабшає, то паніка, яку розповсюджують люди, навпаки — поширюється від одних до інших. Будьте відповідальними за свою паніку, яку видаєте в люди, — вона шкідлива. Намагайтесь стримуватись», — радить спеціалістка.

Ірина АНДРІЇВ, журналістка