Недалеко від місця спорудження фортифікаційних споруд були два прильоти, але все обійшлось, згадує калушанин Минулого тижня міський голова Калуша Андрій Найда нагородив чотирьох працівників комунального підприємства «Калушавтодор» грамотами. Чоловіки отримали на підприємстві й премії. Так їм подякували за будування фортифікаційних споруд на Донецькому напрямку, повідомляють "Вікна".
Володимир Сметанський, майстер із озеленення КП «Калушавтодор», обіймає цю посаду лише другий місяць. В його обов’язки входить організація косіння трави, обрізки дерев, прибирання вулиць міста. ТОВ «Карпатнафтохім», де працював Володимир, зараз на простої, і від жовтня він із дружиною не отримує зарплату. Тим часом подружжя має трьох дітей, найстарша з яких — студентка. Перед автодором пройшов, як сам називає, «випробувальний термін» на фортифікаційних спорудах у Донецькій області.
«Я із ще одним чоловіком були керівниками решти бригади — двадцяти осіб. Це працівники нашого підприємства, «Міськсвітла» та «Калуської енергетичної компанії». Почали виконувати завдання третього квітня, а тридцятого — поїхали додому. Робочий день у нас був з восьмої ранку до шостої вечора, у неділю — скорочений до четвертої. Ми працювали на другій лінії фронту — це десь до п’ятнадцяти кілометрів від «нуля». Останні сім днів ворог був ближче, десь на відстані до десяти кілометрів».
Володимир Сметанський розповідає, що жили у гуртожитку в Покровську. Туди також приїхали й бригади з Коломиї, Богородчан, Надвірної, Ямниці, Снятина. Добиралися до місця роботи майже годину. На блокпості було попередження, що заїжджають у зону бойових дій.
«Мені особисто легше було працювати на лінії фронту, адже там ми були розкидані, як мурахи, по периметру — по п’ять-сім чоловіків мали свої завдання. Хтось — біля вогневих споруд, хтось — з бензопилою, буром, інші — на тракторі, крані чи деревом займалися. Тому навіть якщо допускав найстрашніші думки прильоту, то хоча б розумів, що хтось має шанс вижити. У гуртожитку ми боялися настання ночі, дуже часто не спали, а зранку треба на роботу. Там нас було дуже багато і навіть якщо спускатися у підвал, то тільки б всіх присипало. За час, що були у місті, за один раз прилетіло тричі: у госпіталь, металобазу та багатоповерхівку».
Недалеко від місця спорудження фортифікаційних споруд також були два прильоти. Але, слава Богу, все обійшлось, згадує калушанин. Бачили українські вертольоти та літаки. Останні — тікали від ракети.
«Сирена звучить на виліт літака-винищувача, а на артилерію її немає, — розповідає співрозмовник. — Один пильнує небо, а решту — працюють. Ми облаштовували три бліндажі (бійниці) та окоп. Виконували будівельні та зварювальні роботи. До нас приїжджали наші військові з Львівщини та Франківщини й привозили продукти. Інструменти — ми взяли з собою з Калуша. Також голова Івано-Франківської ОВА Світлана Онищук особисто нагородила від області трьох працівників (з кожної компанії — по одному). Ми відпрацювали сумлінно я вважаю».
Володимир зауважує, що кожен мав свої обставини та причини на таку «поїздку». Тим паче отримали бронювання від військової служби до кінця року. Радий, що всі повернулися живі та здорові.
«Не хотів би більше повторювати такий досвід. Побачив війну зсередини й ще більше захотілося жити, а за таку можливість — дякувати та допомагати нашим хлопцям».
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер
