Як сказав на цвинтарі священник о. Анатолій Козак, йому вдалося втекти з під херсонських обстрілів, вижити під час ракетної атаки на "Охматдит", де лікувався, але Господь забрав його до себе, повідомляють "Вікна".
"Відтепер він буде там, де немає ні хвороби, ні війни, ні болю. Хай отець Небесний його прийме під свою опіку. А батькам залишається молитися за його душу".
Перша вчителька хлопчика Руслана Жекало пригадає, що прийшов він у клас в середині вересня. Вона знала, що Єгор буде в неї, тому готувала решту двадцять дітей.
"Учні чекали нового однокласника, адже він був зовсім їм незнайомий. Коли він зайшов у клас, то дивився на усіх і хотів сподобатись. На мою велику радість, Єгор швидко влився в колектив. На перервах грався з хлопцями. А на уроках чемно слухав та виконував завдання. У нього все було за правилами: ігри, поведінка, навчання. Хоч характер у Єгора мовчазний, але він був дуже добрий та щирий".
Вчителька пригадує, що коли чогось не розумів, то не кричав, не кликав, а просто шукав її поглядом.
"Ми з батьками дуже тішились його успіхам: читанню, письму, лічбі. Був активним на фізкультурі та любив складати "Лего". 20 вересня у нього було день народження і він приніс усім гостинці, але не чекав подарунків навзамін. Пригадую, як уважно слухав побажання кожного".
Батьки дуже переживали, як він адаптується, як вчитиметься, тому завжди питали, що потрібно. Зі школи мама забирала його з молодшим братом та сестрою (старша навчалася у шостому класі. — Авт.). Він дуже любив, як вони за ним приходили, розповідає Руслана Григорівна.
"Пригадую, Єгор хворів, а коли прийшов до школи, то я була заплакана, бо поховала брата. Тоді він казав мамі, що я плачу, що його довго не було… Тепер ми всі плачемо за ним...".
Співрозмовниця пригадує, що бачила, як довго "кружляла" швидка того дня, 20 червня, шукаючи вулицю. Вона потім дізналась, що сталося.
"Ми у батьківській групі спочатку зорганізувалися щодо здачі крові, але, як виявилось, її уже було достатньо. Потім почали збирати гроші, як він був у калуській лікарні, пізніше — київській. Раділи, коли його не зачепило під час обстрілів і вірили, що це хороший знак. Останні дні багато молились. А сьогодні однокласники разом із батьками прийшли його востаннє побачити й попрощатись. Здавалось, банальний велосипед, за словами мами, він навіть на передачах не був... Інколи після ДТП виживають, а тут дитини не стало. Я за 30 років роботи в школі не пам’ятаю похорону учня. За один навчальний рік він став мені, як дитина, і назавжди нею залишиться. Дуже співчуваю батькам, адже їм доведеться з цим жити".
Для багатодітної родини померлого семирічного Єгора Завадецького з Голиня тележурналіст футбольного клубу "Динамо", 22-річний уродженець села Голинь Назарій Шмігіль оголосив збір. Станом на сьогодні небайдужі люди перерахували майже 30 тисяч гривень.
Також попередньо у місцевій церкві був збір на лікування хлопчика і мамі передали 20 тисяч гривень. Поховальні атрибути профінансував Віктор Романишин та родина Марії Дюг.
Як відомо, 12 липня 2024 року в Києві помер семирічний Єгор Завадецький з Голиня, який був у комі 12 днів.
Хлопчик боровся за життя з 20 червня після падіння з велосипеда. Єгор Завадецький помер у київському кардіоцентрі, куди його перевезли після влучання ракети в Національну дитячу спеціалізовану лікарню "Охматдит".
У хлопчика відмовили печінка, нирки, не працював шлунок. Також відмирала права рука і Єгор перебував на діалізі.
Як повідомляли "Вікна", семирічний Єгор Завадецький закінчив перший клас. Він — з багатодітної родини внутрішньо переміщених осіб із Херсона. У Голинь переїхали до родичів по батьковій лінії.
У Єгора Завадецького, який із родиною проживав у Голині та навчався у місцевому ліцеї, 20 червня стався внутрішній крововилив, сильний забій черевної стінки та гематома на печінці. Дитину було доставлено і прооперовано в Калуші. Наступні три дні стан залишався стабільно важким, тому його направили до Івано-Франківська. Ще через два дні (вночі 25 червня) — до Києва.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка