У 60-х роках мікрорайон Височанка не був так щільно забудований і між будинками був курган, каже Богдан Яневич Про це «Вікнам» розповів ініціатор клубу, головний зберігач фондів комунального закладу «Музейно-виставковий центр Калуської міської ради» Богдан Яневич.
Кілька команд клубу працюють над створенням експозиції краєзнавчого музею Калущини, яка десять років не функціонувала.
«У нас є генеалогічна група, документалістика, образотворче мистецтво, архітектурно-археологічне спрямування. Раніше були літератори, медики, політики. У ті часи на території Калуша жили не тільки українці, а й поляки, німці, євреї. Ми маємо охопити весь спектр Калуської громади. Якщо центральна експозиція розказує про історію міста, то мусимо пройтися по тих давніх міських локаціях, з яких все починалося».
За картами та документальними джерелами такою була Струкова гора. На цій вершині на початку минулого століття археологи знайшли залишки первісного городища. Поряд по хребту за телевізійною вежею був курган (могильник, тепер — цвинтар. — Авт.). Калушанин Мирослав Гаталевич розповів Богдану Яневичу, що 1963 року вчитель географії Михайло Покиданець проводив тут екскурсію. Тоді мікрорайон Височанка не був так щільно забудований і між будинками був курган. Проте розкопок не проводили. Польський та український археолог Богдан Януш, який проживав у Львові, знайшов кілька таких поховань. У 60-х роках почалась побудова Пагорба Слави, який фактично накрив це городище.
Богдан Яневич переповідає легенду назви цієї гори.
«У родині Михайла Фельчинського збереглась родовідна книга (ІХ-Х століття. — Авт.), в якій описано, що спочатку городище було біля Лімниці, але після великої води люди перебрались на Струкову гору. Там вони почали копати криниці, але спершу вода була солона, а далі — гірка. Тому це змусило їх опуститись нижче, де зараз розміщена міська рада. Назва пішла від того, що жителі плавали торгувати в Туреччину — їх назвали з турки, а пізніше назва видозмінилася у струки. Приблизно п’ять-сім років тому, коли будувався дитячий майданчик біля Пагорба Слави, Василь Фіцак знайшов тут артефакти з каменю і на них вигравійовано елементи сакрального мистецтва культового призначення. Він передав їх в обласний краєзнавчий музей, а звідти — у Галицький. Зараз визначають час їхнього виготовлення та призначення».
Можливо, каже співрозмовник, знайдені артефакти належать до гальштатського періоду чи шнурової кераміки, тобто кам’яної доби. У польських та австрійських документах можна прочитати про замкові споруди міста.
«На узгір’ї розміщувались будівлі адміністративні, старостинські на зразок замку (замкові споруди Калуського староства. — Авт.), розміщені квадратом та оточені фортифікаційними спорудами. Біля самого замчища (стіни на незначних підмурках) — міський паркан, який розмежовував його від міста та площі. За середмістям були вали, де з каменю підмуровано підвищення, а дерев’яні стіни з обладнанням для відбиття атак: турків, татар, монголів. Їхня величина невідома, але, судячи з того, що слугували для оборони, то мали б бути потужними», — зазначає пан Богдан.
Стіни по кутах валів були з дерев’яними вежами, на них — гармати, гаківниці, амуніція. Виглядало, як форт чи бастіон. Дослідники хочуть це все вивчити та зробити макет з пінопласту, паперу, дерева або й каменю, щоб наочно показати людям.
На втілення ідей потрібне фінансування, тож при клубі мала б бути фундація.
«Треба розробляти грантові проєкти, шукати підтримки за кордоном. Наприклад, можна в тому числі досліджувати про німецьку колонію, калійний комбінат, виселення у 1939 році, знайти нащадків цих людей. Також багато пов’язувало місто з поляками та євреями, зокрема, євреї часто приїжджають на старовинне кладовище. У 2022 році ми мали грантовий проєкт «Легендарні локації Калуша», з яким брали участь в конкурсі Українського Культурного Фонду. Спершу на нього було прописано 2,5 мільйона гривень, а потім скоротили до півтора. Втім через війну проєкт не отримав втілення».
Богдан Яневич роздумує, що, можливо, за п’ять років дійде до втілення ідеї макета стародавнього міста. Але до кінця наступного року хочуть впорядкували концепцію.
«Зараз допрацьовуємо і шукатимемо гроші. У нас є цвинтарі невідомі, і там в урочищі «Дубина», за словами Ярослава Креміня, був один із них. Також 75 криниць було біля підніжжя гори, деякі з них — переросли у солеварні. Будь-яке дослідження — це дуже довгий процес».
До співпраці краєзнавчий клуб Калущини залучають студентів як із Фахового коледжу культури та мистецтв м. Калуша, так з Івано-Франківського національного університету нафти і газу. Студент ВПУ-7 Ярослав Коршовський хоче в майбутньому займатись архітектурою міста, тому є учасником краєзнавчого клубу. Учень восьмого класу Максим Бреславський в майбутньому планує стати археологом, і зараз набуває знань та практики. Найстарший учасник — вісімдесятирічний Євген Мазур.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер
