Вічна пам'ять Герою України! У Верхній Липиці та на околицях до «великої війни» знали чоловіка, як столяра від Бога, бо любив деревообробну справу і до кожного замовлення підходив з душею, по-господарськи.
Повномасштабна війна заставила земляка відставити свій робочий інструмент і взяти до рук зброю. Служив у морфлоті, мав відповідний військовий вишкіл, думалось у ті страшні дні лютого, тому не вагаючись, пішов у Тероборону, інформують "Вікна" з посиланням на Рогатинську громаду.
Невдовзі Михайло Кушнір мав знову повернутися у відпустку додому. Уявляв як ітиме рідним селом, притулить своїх маленьких Вікторію та Анну, побачить посмішку Надії.
Але 1 серпня артилерійський обстріл на околицях Гуляйполя Запорізької області став фатальним, бо приніс у Верхню Липицю чергову страшну звістку: «Загинув старший сержант Михайло Кушнір».
Михайло Кушнір народився 26 липня 1972 року у с.Верхня Липиця на Рогатинщині. Закінчив школу у рідному селі, а з 1987- го продовжив здобувати освіту в Перемишлянському середньому профтехучилищі №61. Отримав спеціальність столяра-паркетника.
З 1990 до 1992 року проходить службу в морському флоті у Севастополі. Відтак робить свої перші професійні кроки на ТОВ «Підвисоцький завод будматеріалів». Згодом чоловік збирає команду фахових людей і займається покрівлею дахів.
Але найбільшим досягненням для Михайла Кушніра було щось більше – його сім’я з коханою дружиною Надією. З 1995-го саме вона стала місцем душевної сили. Подружжя подарувало світу нове світле покоління – двох доньок Марію та Христину. Для них батько з усіх сил старався дати найкраще. Як же тішився наш захисник, коли став дідусем. Це сталося у дні повномасштабної війни. Звістки про народження онучок Вікторії та Анни були найбільшим щастям, яке тримало духовно на полі бою, не давало зневіритися.
На захист України воїн став 2 березня 2022 року, вступивши до лав Сил територіальної оборони ЗСУ.
Далі, вже немолодий за віком, старший сержант, головний сержант-командир Михайло Кушнір зі своїми побратимами 1 першого стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 3 стрілецької роти старався відбити нескінченні напливи ворожих військ на запорізькому напрямку. «Боцман», саме так називали його друзі-військові, робив все, щоб рідні залишалися в безпеці. І таким люблячим, дбайливим чоловік та батько запам’ятався сім’ї назавжди. Та найперше — чудовим сім’янином, другом, побратимом, людиною, яка несла у цей світ тільки світло.
"Хай добрий спомин про Захисника Михайла стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться в пам'яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів. Рогатинська міська рада висловлює щире співчуття родині з приводу непоправної втрати", — йдеться в співчутті земляків.
