Трактування про погану енергетику та заговорених ляльок-мотанок майстриня вважає міфом Галина Дмитрієва з дванадцяти років (1972 року, доти жила у росії. — Авт.) проживає в Калуші. Вона закінчила тут школу, а у Тернополі — фінансово-економічний інститут. Займалась балетом, легкою атлетикою, лижними гонками. Коли їздила представляти свій інститут, потрапила в десятку кращих в Україні. Пізніше викладала фітнес у Івано-Франківську, а зараз цю естафету передала своїй дочці.
Працювала в банку, бюро по працевлаштуванню, а останніх 29 років — у центрі зайнятості.
«Я у 55 пішла на пенсію і мені було скучно сидіти без діла, ніяк не могла собі знайти заняття. Потім мене випадково молодь запросила допомогти у громадську організацію «Чисті серця». Ми разом приводили приміщення до ладу. У листопаді 2022 року я потрапила на майстер-клас до психологині Іванни Гусениці».
Саме вона, за словами жінки, дала старт її майбутньому заняттю. Тоді присутні діти зробили мотанки кращі, ніж у Галини — і це її зачепило. Адже вона до того трохи вишивала, шила, переробляла, а тут не вдалося з першого разу. Тому пішла на повторний майстер-клас до Іванни Гусениці. А потім почались безсонні ночі, «вимацування» вільних годин, переймання досвіду через відео українських майстринь — Тетяни Бількевич і Валентини Мірошник.
«Моїм кумиром стала якраз Валентина Мірошник. Вона дуже творча: малює картини, вишивки робить, ляльки-мотанки. У неї колекція останніх дуже велика, плюс є два альбоми з її фотороботами. Я кожен майстер-клас дивлюсь із захопленням. Вона душу вкладає у тих «дівчат-жінок» та дуже гарно пояснює».
Пані Галина констатує, що ляльки-мотанки — це своєрідний оберіг. Кожна людина щось тримає цінне в домі: ікону, медальйон, подарунки, іграшки чи іншу річ. Приємно, якщо для когось оберегом буде мотанка. Адже часто хтось йде на день народження, ділиться співрозмовниця, і бере квіти, цукерки та вино. Але щось зів’яне, щось вип’ється-з’їсться, а лялька ще довго тішитиме око на полиці. Трактування про погану енергетику та заговорених ляльок вважає міфом.
«Я такі речі не практикую. Навпаки мої «дівчатка» несуть добро, позитив і радість. Валентина Мірошник розповідала, що робила ляльки на вагітність та заміжжя. Але те, що у адресаток все склалося, вона також вважає співпадінням, аніж впливом самої ляльки. Були замовлення і на багатство. Тут потрібно докласти зусиль, а не просто лежати на дивані і дивитись на ляльку. У мене також було замовлення на заміжжя. Раніше цю мотанку ставили на вікно у весільному убранні, а коли знаходила дівчина свою пару, то з вікна знімали. Але, як на мене, це, як гороскоп: якщо людина в нього вірить, то сама шукає точки дотику».
Колись були обмеження щодо виготовлення ляльок-мотанок, зараз з цим стало простіше.
«Ляльку-мотанку робили з дерева, ниток, соломи, старого одягу. Тоді не допускалося голок та ножиць. Все рвалося, нічого не шилось, не кололось. Зараз дозволяється це все робити, тому що багато тканин, ниток самі по собі товсті, тому їх не порвеш, бо можеш порізатись. Я, наприклад, на ляльці не шию».
Щодо самих тканин, то майстриня використовує для одягу як білі, так і яскраві. За основу йдуть намотані різні тканини, або трубка з-під букетів квітів. Трапляються і дитячі старі речі, якісь рушнички. Все, що приносять, старається використовувати, навіть, якщо трохи «з’їли» миші.
«Один рушник принесли, який віддали уже для миття машин, а він був, як новий. Якась бабця вишила той рушник червоними та зеленими нитками. І уже одна лялька з пів рушника є. Якось мені принесли старі вишиті штори на полотні і я попросила ім’я жінки, де вона проживала, роки народження і смерті, щоб потім зазначити, хто зробив внесок у ляльку. Я хочу зробити велику і віддати у приватний музей у Підгірках, щоб люди бачили ту вишивку, щоб не викидали і не мили машини такими речами. Це скарб, наша народна гордість, культурне багатство».
Жінка пробувала робити і новорічних гномів, але, каже, їхнє призначення трохи обмежене.
Нещодавно Галина Дмитрієва створила свою найбільшу мотанку — висотою один метр 43 сантиметри, над якою працювала близько тижня часу. Тканину, зокрема, вишиті рушники, принесла волонтерка з бібліотеки та сільради Ріп’янки. Хоча вони уже втратили свій колір і мають десь-не-десь плямами, що не відпираються, але вийшло все одно гарно.
Коралі майстриня спочатку шукала сама, а зараз кожному новому власнику рекомендує особисто їх «дарувати» та «одягати» своїй ляльці.
«Мені принесли таку хусточку (показує. — Авт.), то з неї можуть дві великі, або чотири малі ляльки мати головний убір. Це будуть красуні. На ній немає жодної плями, тільки маленька дірка. Бувають «дівчатка» із волоссям. Кожна індивідуальна. Без душі, цікавості зробити щось своїми руками неможливо. Інколи вночі без світла ставлю маленький ліхтарик і він світить на ляльок. І я, нарешті, здогадуюсь, кому що треба десь вдіти, примотати або поміняти. Маленькі шию вручну, великі — на машинці. Зазвичай, я дарую свої роботи, зокрема, у міського голови є лялька-перемоги з синьо-жовтою стрічкою та оберемком із колосся пшениці. Багато — у волонтерів, тих, хто займається дітьми, допомагає внутрішньо переміщеним особам, дітям зі сходу. Також для благодійності надавала свої роботи, і тут, і за кордоном. Дуже гріє душу, коли гроші від придбаних робіт йдуть на допомогу ВПО чи дітям. А ляльки стоять в когось вдома чи офісі і там пам’ятатимуть та цінують Україну».
Загалом Галина Дмитрієва пошила уже більше ста ляльок. Інколи може тиждень бути непродуктивний, а іноді дві за день «виходять». Є її неповторні «дівчата» в Німеччині, Польщі, Бельгії, Нідерландах, Франції, Італії, США. Зараз жінка почала робити і пришивати написи, хто виконавець, щоб легше знати їх в Інтернеті чи колись для історії.
Були у майстрині і ексклюзивні, але емоційно важкі замовлення, зокрема, для молодої вдови зі сходу України. В неї чоловік загинув на фронті і вона хотіла жовту-блакитну ляльку в камуфляжній формі.
«Я досі вчуся, вдосконалююсь, порівнюючи свої роботи з іншими. Про обличчя ляльок є міфи щодо стосовно його відсутності або зробленого хреста. Останнє — це мистецтво, як вишивка, історія наших українських майстринь».
Щодо вартості, розповідає, що на OLX бачила роботи людей, то вони стартують від 50 гривень і до п’яти-десяти тисяч. Залежно від матеріалу. Наприклад, колекціонарка ляльок-барбі різних років не може одну з 90-их викупити, бо вона коштує, як вертоліт.
«У мене дочка забрала бабцю в окулярах і каже: «Тебе не буде, а я для історії її збережу — хтозна скільки вона коштуватиме».
Співрозмовниця любить природу: подорожі, походи в ліс, зокрема по гриби, доглядає за вазонами та собакою і котом. (Собака разом із нею ходить, в тому числі і в «Чисті серця», а під час розмови чемно слухає під кріслом. — Авт.).
«Котика підібрала майже рік тому, назвала Рижий. Мені допомогли з ліками і їжею на перший місяць волонтери із «Дому Сірка», а сусід Руслан записав і оплатив три тисячі на обстеження у ветеринарній лікарні Франківська. Зараз кіт поправився на більше ніж два кілограми. Мала б можливість, то б забрала із вулиці усіх тваринок», — підсумовує жінка.
До речі, Галина Дмитрієва і «Вікнам» подарували дві свої роботи в українському стилі.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер
