24 лютого йому виповнився 71 рік. Фото: Юліан Яковина "Автопортрет..." Юліан Іванович Яковина (24 лютого 1953, смт Перегінське, Станіславська область, УРСР, СРСР) — український громадський діяч, кінооператор, режисер, засновник та голова Івано-Франківського осередку Національної спілки кінематографістів України, член Координаційної Ради відділень, осередків та організацій НСКУ, засновник Івано-Франківської молодіжної навчальної «Студії Кіномистецтв», автор документальних фільмів, фотохудожник, колекціонер.
Про втрату сьогодні, 10 серпня 2024 року, повідомила калушанка Наталія Ковальська.
"Юліан Іванович любив Калуш. Тут проводив дитинство. Адже Калуш — батьківщина мами. Тато — з села Мостище. Тут відпочивав і надихався, будучи в зрілому віці. Дякую Богові за особисте знайомство з неймовірною людиною, Учителем..." — йдеться в повідомленні.
Юліан Яковина мав проблеми з серцем. Лікарі діагностували в режисера та фотохудожника з Івано-Франківська задавнений постінфарктний кардіосклероз.
24 лютого йому виповнився 71 рік, інформують "Вікна".
Народився 24 лютого 1953 року в Перегінське на Прикарпатті. Мати Тереза Яковина — уроджениця Калуш, педагог. Батько — Іван Яковина, інженер, товарознавець. З 1960 року розпочинає навчання в станіславській середній школі №13 та вступає в станіславську дитячу музичну школу №1 по класу баяна. В 1966 році вперше знайомиться з конструкцією аматорської кінокамери сімейства «Кварц» та купує для навчання книжки серії «Бібліотека кінолюбителя».
В 1970 році закінчує середню школу № 5 та поступає на стаціонарне відділення газонафтопромислового факультету Івано-Франківського технічного інституту нафти і газу. В 1971 році за власним бажанням полишає інститут та влаштовується до призову в армію помічником в технологічний цех Івано-Франківського шиноремонтного заводу.
З 3 травня 1971 року по 23 травня 1973 року проходив службу в рядах збройних сил колишнього СРСР. У серпні 1973 року поступив на вечірнє відділення механічного факультету Івано-Франківського інституту нафти і газу. Відразу ж влаштовується учнем-фрезерувальником в інструментальний цех приладобудівного заводу м. Івано-Франківська, де здобуває високий кваліфікаційний розряд фрезерувальника.
З 1973 року стає членом обласного клубу кіноаматорів Івано-Франківська, де знайомиться й товаришує зі Станіславом Щербатих (надалі відомим в Україні бардом під псевдонімом «Тризубий Стас». Спільно з ним, зі звичайної аматорської кінокамери, конструює кінознімальний апарат для знімання фільмів широкоекранного формату, та вдосконалює станок і камеру для знімання мультиплікації. В 1976 році, як співавтор, бере участь у створенні фільму-концерту «В зелених Карпатах» (кіностудія «Верховина», диплом другого ступеню Всесоюзного фестивалю в Москві, 1976 р.). В тому ж році створює авторський документальний фільм «Кардинг — 74» (Диплом, приз обласного фестивалю, 1976 рік.).
В 1979 році отримує диплом інженера-механіка та направляється заводом на викладацьку роботу в Івано-Франківське технічне училище № 1. З квітня 1980 року працює на Івано-Франківському заводі «Автоливмаш» в спеціальному конструкторському бюро, де конструює, здійснює дизайн та впроваджує у виробництво товари народного споживання.
В 1981 році народна аматорська кіностудія "Верховина" обласного науково-методичного центру народної творчості, представляє на суд глядачів регіону документальні фільми Юліана Яковини: «Кардинг-74», «Кримські ескізи» (диплом, приз обласного кінофестивалю, 1981 р.). Як співавтор, бере також участь у створені документального фільму кіностудії «Верховина»: «Відроджені мелодії» (диплом Лауреата, золота медаль, приз Республіканського кінофестивалю в Києві, 1977 р.; срібна медаль, диплом Всесоюзного фестивалю, Москва, 1977 р.; диплом, приз 16-го Міжнародного фестивалю країн Латинської Америки, Буенос-Айрес, Аргентина, 1989 р.).
З 1982 року співпрацює з кіностудією «Верховина» у створенні регіонального кіножурналу «Новини культури». Там же продовжує творчу співпрацю зі своїм товаришем Володимиром Біланом — знаним на Прикарпатті редактором музичних передач, диктором обласного радіо.
З кінця вересня 1982 року по 1988 рік працює конструктором у відділі головного конструктора Івано-Франківського арматурного заводу на запрошення дирекції заводу. На початку 1980-х років стає учасником проведення першої дискотеки в місті Івано-Франківську. В 1981 році бере уроки живопису у відомого художника Прикарпаття Ореста Заборського, дружні стосунки з яким підтримуються і понині.
За час роботи у відділі головного конструктора Івано-Франківського арматурного заводу брав участь у конструюванні та впровадженні у виробництво товарів спортивного, культурно-побутового та інших призначень. Реалізує власні проєкти з екстремального туризму: «По непрохідним стежинам гори Ай-Петрі (Крим)», «Зимові стежки Говерли» (Карпати), «По Дністру на байдарках» (Прикарпаття), «Схили на Поляні Любові» (Карпати), «На підйомниках гір Тянь-Шань» (Ташкент, Узбекистан).
З 1 січня 1988 року очолює народну кіностудію «Верховина» управління культури Івано-Франківського міськвиконкому. З 1 квітня 1988 року більш поглиблено вивчає кінорежисуру та драматургію в Київському інституті підвищення кваліфікації працівників культури Міністерства культури України. В цьому ж році засновує одну з перших в Україні молодіжну навчальну «Студію кіномистецтв» при народній кіностудії «Верховина» з власно створеною однорічною програмою навчання. В 1989 році створює та очолює один з перших виробничих кооперативів міста «Конвалія».
В 1990 році здобуває диплом лауреата Всесоюзного фестивалю слайд-фільмів «Хортиця-90» (м. Запоріжжя) за серію слайдів про Крим та Карпати. В тому ж році знімає авторський документальний фільм «Узбецькі замальовки», продовжуючи серію започаткованих ним фільмів-подорожей (диплом 1-го ступеня Всеукраїнського фестивалю кіновідеофільмів «Сто років світового кіно» м. Луцьк, 1995 р.).
В лютому 1990 року поступає в Московський Заочний Народний Університет мистецтв на курс «Техніки кінозйомки» кінофотофакультету, який успішно закінчує наприкінці 1993 року. З 1991 по 1992 рік працює кореспондентом газети «Педагог Прикарпаття».
В 1992 році створює авторський документальний фільм «Реквієм», який розповідає про перепоховання жертв репресій в урочищі Дем'янів Лаз. В 1992 році завершує роботу з питань можливості подальшого функціонування аматорських кіностудій України, що залишилися після розпаду СРСР. В цьому ж році ініціює святкування 25-річчя народної кіностудії «Верховина», та виходу у світ ювілейного видання книжечки «Радість творчості».
В 1993 році загальними зборами колективу Центрального народного дому № 1 управління культури Івано-Франківського міськвиконкому був обраний головою страйкового комітету по захисту даного приміщення від зазіхань колишньої влади щодо передачі цього історичного приміщення іншій організації. В грудні 1995 року обирається членом Ради Федерації народної кінотворчості України, що була реанімована при Спілці кінематографістів України. В 1996 році обирається Повноважним представником Федерації по Івано-Франківській області.
В липні 1996 року в міській газеті «Світ молоді» у світ друком виходить збірка його білих віршів «Знаки твоїх кроків». В 1997 році Юліана Яковину приймають у члени спілки кінематографістів України, (м. Київ). В тому ж році вперше на теренах Прикарпаття зорганізовує професійний Івано-Франківський осередок спілки кінематографістів України. Загальні збори осередку обирають його головою.
У 2004 році занесений до першої Української кіноенциклопедії «Кіномистецтво України в біографіях», (АВДІ, Київ, 2004 р.) У 2005 році 4-м з'їздом Національної спілки кінематографістів України обирається членом правління Національної спілки кінематографістів України.
У листопаді 2013 року, в рамках святкування 15-річчя Івано-Франківського осередку НСКУ, Юліан Яковина організовує один з найкращих своїх проєктів: "Фестиваль фільмів-лауреатів Міжнародного фестивалю екранних мистецтв «Дніпро-Сінема».
