«Він був роботящий та виконавський, адекватний та спокійний чоловік. Мав такий внутрішній стрижень. Ніколи не було негативних історій з ним. Працював, допомагав та старався для своєї сім’ї, яку дуже любив. Я міг з ним поговорити на будь-яку тему».
Дружина з дітьми була у Швеції, а місяць тому приїжджали в Калуш. У сина Артема шостого липня був день народження, але Ігор тоді перебував на навчаннях, тому з рідними не зустрівся. Дочці Аліні одинадцятого серпня виповнилося двадцять. Ігор працював у Львові. Саме там його разом з іншими співробітниками мобілізували, розповів «Вікнам» Роман Царевич.
«Він не переховувався, не тікав, не пробував відкупитися, домовитися тощо. Після півтора місяця навчання потрапив одразу на передову Донеччини, де загинув на 12 день перебування. Якось все дуже швидко сталося… Він не служив в армії, тому досвіду як такого не мав. Я розумію, можливо, людей не вистачає, щоб перекрити всі «гарячі» ділянки. Але вважаю, що для новобранців потрібно більше часу для навчання й адаптації».
Останній раз Роман бачився з кумом кілька місяців до мобілізації, приїжджав у гості, говорили на балконі про сімейні справи. Пізніше про ситуацію інформувала його сестра. Найскладніше для неї було повідомити сину спочатку той факт, що тато пішов воювати.
«Пробувала сказати, що багато чоловіків йдуть на війну, бо треба допомогти країні, можливо б, і його пішов. Та Артем дуже хвилювався за батька та його життя. Пізніше вона все ж таки розповіла, що тато на навчанні й він ніби прийняв ситуацію. Як дитині сприйняти через кілька тижнів, що батька вже нема? У нас суспільство озлоблене та емоційно виснажене від подій війни. Люди виплескують негатив на все, до чого можна зачепитися, іноді не розуміючи, що в соцмережах є багато ворожих ботів, які розпалюють ненависть. Сьогодні ледь не кожен чоловік, який не воює, вважається ухилянтом, а завтра — ця людина може бути мобілізована і в короткий термін стати Героєм. Така ситуація і з Ігорем. Потрібно бути добрішими один до одного, бо в єдності сила. Ми й так молодці, що досі тримаємось, хоч нам давали кілька днів чи місяців. І завдяки таким, як Ігор, що йдуть на цю жертву, ми можемо продовжити жити».
Нагадаємо, 48-річний калушанин Ігор Бойчук восьмого червня 2024 року був мобілізований до війська. Служив гранатометником механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону. Загинув другого серпня на Донеччині. Поховають Героя у рідному Калуші в неділю, 18 серпня.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
