Юрій Лазавенко на фронті захищає Україну Захисник України Юрій Лазавенко до повномасштабної війни працював начальником відділу охорони у комунальному підприємстві "Муніципальна інспекція «Добродій»" в Івано-Франківську. Зараз уже третій рік без заміни і відпочинку перебуває на фронті, інформують "Вікна" з посиланням на сайт mvk.if.ua.
Багато людей зізнаються, що не вірили в повномасштабну війну. Для вас події 24 лютого стали несподіванкою?
— Для мене це не стало несподіванкою. Було зрозуміло: якщо багато солдатів — відірваних від своїх військових частин – стоять на кордоні іншої держави, то однозначно йде підготовка до чогось, їх не відправили туди просто так. Тож я на 99,9% був готовий до подібного розвитку подій, морально підготував і свою сім’ю. Вони розуміли, що у випадку чого я візьму свій «тривожний» наплічник і поїду. Стояло лише питання — коли.
Порівняно з вашим військовим досвідом 2014-2015 років — що змінилося?
— Відверто кажучи — це абсолютно різний досвід: інша тактика, інші завдання, інші зусилля й намагання. Певний плюс у наявності попереднього досвіду, звісно, був. Але зараз є дуже багато відмінного від нього, тому практично щоденно доводиться вчитися чомусь новому. Це зовсім інша війна! Якщо не вчитися на помилках, розслабитися — маєш конкретні шанси потрапити на той світ, а хочеться ж додому, до рідних, але тільки з перемогою!
Особисто для вас, що буде перемогою: звільнення територій чи внутрішнє переформатування людей?
— Спочатку ми маємо перемогти зовнішнього ворога. Мені дуже боляче чути, читати, наприклад, у соцмережах: «От, повернуться хлопці з фронту і наведуть порядок!». Люди добрі, не чекайте цього! Хлопцям є чим зайнятися! І поки вони працюють на фронті — наводьте порядок у тилу, а поки підтримаємо морально, а після нашої перемоги — фізично.
Як на вашу думку мало би жити тилове місто?
— Ще з 2014 року поміж військових побутувала така фраза: «Ми, мабуть, дуже добре їх захищаємо, бо війни вони не відчувають». Я вважаю, що так і треба. Але з іншого боку — щось таки трохи робиться не те. Мені дуже не подобаються тиради, на кшталт «не на часі святкувати», «не на часі веселитися» тощо. Ми якраз для того воюємо на передовій, щоб у тилу був цей час. Просто не забувайте при цьому, що ми там є. І ми там воюємо. Бо, на жаль, з часом люди звикають до обставин, що склалися і трохи забувають ці моменти. Насправді, фронт набагато ближче, ніж здається.
Третій рік без заміни і відпочинку. Багатьох вже немає поряд. Чи втомилися ми? Так! Чи хотіли б ми заміни і відпочинку? Звичайно і безсумнівно! Ми просто закінчуємося, але поки немає ані заміни, ані відпочинку — робимо свою фронтову роботу. Бо так треба.
