Тетяна Дзундза дала "Вікнам" спробувати електровелосипед на трьох колесах Тетяна Дзундза майже пів свого життя, а це двадцять років, працює соціальною працівницею у Ріп’янському старостинському округу. Ця робота передалась їй у «спадок» від мами, хоча за освітою мала б працювати в торгівлі. Відстань від останнього села від першого у п’ять кілометрів доводилось долати по-різному при будь-якій погоді.
«Пішки, автобусом, інколи власним авто, правда, зараз син на ньому їздить. Потім чоловік купив мені велосипед. В середньому на одну людину чи сім’ю витрачаю до двох годин. До всіх своїх підопічних йду, не минаючи магазин, термінал по оплаті комунальних послуг (комісія є меншою, ніж на пошті за квитанцію. — Авт.) та поповнення мобільного телефону. Раз в тиждень при потребі їду в Калуш в аптеку за ліками».
У трьох селах — Мислові, Ріп’янці, Яворівці — працює двоє соціальних працівники, в кожного з яких — по дев’ять людей на обслуговуванні. За словами пані Тетяни, до людей з четвертою руховою активністю, які потребують додаткової допомоги, потрібно приходити тричі в тиждень, третьою — двічі. На обслуговуванні — двоє людей, яким 83 роки, іншим — по 75-80. Є люди незрячі, з першою групою інвалідності. А подружжя глухонімих вчилося у спецшколі, тому вміють писати й читати, тому з соцпрацівницею переписуються у зошиті. Також є 83-річна підопічна, яка писати, на жаль, не вміє. Загалом за день Тетяні Дзундзі вдається відвідати четверо людей.
«Найважче, коли працюєш роками з людиною, один до одного звикаємо, а вона помирає… За двадцять років достатньо таких випадків було. Пригадую, коли я вийшла з декрету, то одна жінка показала мені три мішки насушених лісниць (сухофруктів. — Авт.) і один з них був для мене. Тому нині на цвинтарі я стараюсь її не оминати. Був випадок, коли мені казали: «Ти мені, як дочка». Ці люди самотні, тому потребують більшої уваги та спілкування. Я вітаю їх з днем народження, а вони хоча б шоколадкою чи цукерками — мене. Завжди, питають, як мої справи, пропонують чай, каву, особливо зимою. Ми уже з кожним, як рідні. Провідувала і в лікарні їх під час коронавірусу, і прибирання до свят робимо, і косметичні ремонти, і їсти готуємо, і на грядці працюємо. Принести дров, бо газу у Мислові та Ріп’янці немає, води, сніг прокинути — це все моя робота».
Співрозмовниця розповідає, що у неї з її підопічними мусить бути довіра, адже оплата газу, світла, сміття, купівля продуктів — це взаємодія з грошима, рахунками та квитанціями.
А про свій новий електротранспорт відгукується так.
«Звісно, що стало простіше, уже не несеш торби в руках чи не звішуєш у велосипеді на кермі — поставила в кошик, закрила і поїхала. Та й ноги не втомлюються, бо педалі не крутиш, а просто додаєш газу або пригальмовуєш. Перших два дні важко було звикнути, бо три колеса, а я раніше їздила на двоколісному. Але я не здаюся. Трохи уже свої маршрути об’їздила, важко ями минати, особливо коли ще машини на дорозі, але під гору також можу виїхати. Тримаю у своєму гаражі та заряджаю від розетки. Мої підопічні тішаться, що мені полегшили роботу, та й до них швидше доїду і зможу не спішити на автобус або взагалі пішки не йтиму. Адже взимку раніше ровер не використовувала, бо можна і впасти, коли ожеледиця, і захворіти».
Спочатку Тетяна Дзундза дає спробувати свій електровелосипед на трьох колесах, але для цього потрібно більше часу, тому привезла свого двоколісного помічника. «Вікна» покрутили, а вона «погазувала» на Яворівку. По дорозі ще заїхали в магазин, бо було «завдання» від підопічної.
На воротах нас уже зустрічає 75-річна Дарія Андріїв і собака Тузик. Чоловік Дмитро, якому у жовтні виповниться 81 рік, сидить на лавці. Він втратив зір, але добре пам’ятає все з минулого життя, зокрема, свою роботу — 41 рік був водієм автобуса. З «Вікнами» пригадує села району та навіть окремі вулиці. Подружжя разом уже 54 роки, фактично жили по сусідству, а зараз задоволені, що до них приходить двічі в тиждень Тетяна Миколаївна (так називають соціальну працівницю. — Авт.).
«Буває і частіше нас провідує, коли нагально потрібна допомога чи ліки купити. Нема на неї ніяких нарікань, навпаки тільки слова подяки, адже вже за десять років хвилюємося, коли її немає або з нетерпінням чекаємо з відпустки. Поговоримо з нею про політику, новини, в тому числі й сільські. Добре, що дали їй ровер, бо інколи, особливо перед Пасхою, Різдвом мусить доставити набори продуктів, то уже не рве руки від сумок, а тепер поставила у кошик і поїхала».
Дарія Іванівна при нагоді й пригостити хоче свою помічницю. Цього разу і «Вікна» потрапили на кавування. Пенсіонерка розповідає, що працювала на звірофермі, для себе навчилась шити, бо захворіла на цукровий діабет і не знала, як буде з роботою. Також тримала корову і здавала у Завій молоко, але зараз уже не те здоров’я. Правда, грядку на п’ять соток обробляє, щоб картопля своя була, яку чоловік їв би щодня, кукурудза, зелень. Біля хати багато квітів та вазонів.
Директорка територіального центру соціального обслуговування міста Калуша Надія Рим розповідає, що надають три соціальні послуги: догляд вдома, соціальну адаптацію та натуральну допомогу. Велосипеди передав благодійний фонд «Стабілізейшен Суппорт Сервісез», з яким співпрацюють понад рік. Транспорт отримали працівники відділення соціальної допомоги вдома, котрі відвідують одиноких людей. Таких соцпрацівників є 35 на 350 одиноких у Калуській громаді. У шістнадцяти селах громади працює 15 працівників, що обслуговують до 140 людей.
«Цей благодійний фонд спеціалізуються на допомозі внутрішньо переміщеним особам, які в громаді або мають родичів, або живуть у геріатричному центрі. Кілька є й у калуських прихистках. Але побачивши нашу реальну роботу, фонд надав і нам шість велосипедів: три механічні та три електричні. Хоча в решті з чотирьох громад області дісталося максимум по два. Працівниці самі вирішували між собою, хто має їх взяти. На Ріп’янку дали два електричні, з Копанок також такий отримала. Вістова на свої горби не хотіла брати жоден, а Боднарову, Голиню та Пійлу перепали механічні».
Керівниця наголошує, що жодної копійки з міського бюджету не було витрачено. Вартість електричного велосипеда складає 36200 гривень, механічного — 13750. Загальна сума допомоги — майже 150 тисяч гривень.
«Виготовляли транспорт в Україні, що не менш важливо. Один ровер на електриці долає на повному заряді 70 кілометрів. Працівниці всі вміють на двоколісних їздити, але тут трохи є різниця. Коли ти повертаєш на двоколісному, то нахиляєшся і повертаєш, а тут в протилежний бік перехиляєшся. Але на практиці мої дівчата дуже швидко адаптуються. Добре, якби ми мали такий транспорт для обслуговування мікрорайонів міста: Підгірки, Загір’я, Хотінь. Втім, щиро дякуємо своїм партнерам і за таке полегшення», — підсумовує Надія Рим.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер
